Костянтин Гончаренко - Спробуй ще раз, Костянтин Гончаренко

  - А зараз, - Лейф знову повернув собі рівновагу і посміхнувся своєю звичайною зухвалою посмішкою, звертаючись до представників східних родин, що обступили його з усіх боків. - Поки новий князь не оговтався від щастя, найкращий момент вимагати від нього скасування податків. Його клан і так багатіший за інших, нащо йому наші гроші?

  - Таак! – закричало зразу декілька голосів і вони потягнулися к ґанку, де старий Зейф вже намагався викласти натовпу своє бачення майбутнього Долини.

***

  Ордо Лейф Що Відмовився Від Корони допив ель і витер руду бороду від залишків піни. Поставивши кухоль на стіл, він обвів лінивим поглядом обличчя присутніх ленлордів і зітхнув.

  - Якби ти був князем, цього б не трапилось! – засичав Бйорн і стукнув кулаком по столу. – Горці спалили мій маєток! Вбили мого діда! Зґвалтували мою племінницю! А тепер ми дізнаємось, що це мудні південні змовилися з МакДайнами, і саме тому ті так зухвало ходять в набіги на наші землі!

 - Зейфу не сподобалось, що ми підмовили всіх відмовитися від податків. Жодна його пропозиція не була прийнята. Він князь лише номінально, і всіх це влаштовує. Всіх, крім нього і ще декількох південних. – розсудливо промовив Райн, в маєтку якого відбувався збір східних ленлордів, присвячений активізації гірських бандитів. – Але якби Лейф був князем, це б не сподобалось їм ще більше, і ми б мали справу не з кількома десятками горців, а повноцінною громадянською війною.

  - Нам всім шкода твоїх родичів і твій маєток, Бйорн - зауважив інший ленлорд. – І ми готові тобі допомогти – по-сусідськи, як завжди в таких випадках. Зауваж, що набіги траплялися і раніше, і це могло б статися в будь-якому випадку. Звинувачувати Лейфа несправедливо.

 - Тим більше, що саме завдяки його попередженню більшість з нас понесла мінімальні втрати від набігів. Мені одному цікаво, звідки ти все це дізнався? – звернувся до Лейфа ще один співрозмовник – один із найбагатших в східних землях Долини лорд.

  - Ніяких таємниць. На самому початку цієї мороки мені вдалося захопити племінника МакДайна і він з радістю розповів мені про все, що знав про їх плани.  А знав він багато. – сказав Лейф спокійно і зважено, не акцентуючи уваги на тому, як саме йому вдалося взяти в полон одного з найкращих воїнів горців і вбити ще два десятки в першій же сутичці. – Насправді, любі сусіди, горці - то не найбільша наша проблема. Завдяки тому, що ми дізналися про їх плани, ми добре прорідили їх із засідок. Ще один-два набіги і вони приповзуть до нас з перемовинами і дарами, щоб все повторилося через десяток років. Так бувало і раніше, в цьому немає нічого нового. Мене більше непокоїть Ошша.

  - Чаклунка-радниця?

  - Точніше те, що вона вчить дітей Долини з магічним даром. Раніше таких з’їдав Володар. А зараз вона забирає їх у Черет і вчить там магії. Але подумайте добре, сусіди. Чи тільки магії вона їх там вчить? Чи не вчить вона їх також там кланятися князю? Чи не вийде так, що через декілька років в нас будуть десятки магів, лояльних лише клану Зейфів? Які повернуться до своїх домів і стануть де-факто намісниками князя?

  Запанувала тиша. Потім хтось із лордів прокашлявся і проказав із сумнівом. - Але ж хто відмовиться мати мага у себе в клані? До того ж, якщо їх не вчити… Всі ми бачили, що буває тоді.

  Лорди захитали головами.

 - Краще вже горці, - проказав с почуттям Райн.

 - Все так. Але нам треба подумати про це. Я б послав когось до сусідів, пошукати ще якогось мага. Якого б контролювали ми, і який би вчив всіх наших дітлахів. Хай Ошша вчить південних. В нас на сході може бути свій вчитель.

 - Це ж неабиякі гроші. – сказав хтось, і декілька лордів закивали, підтверджуючи.  

  Ордо зітхнув. Він знав, що не зможе відразу їх переконати. Але спробувати було варто.

 - Безоплатний маг не ліпше безоплатної приманки у пастці. Але добре. Давайте не будемо вирішувати це зараз. Я прошу лише поміркувати над цим. І прошу також порозпитувати в тих дітей, що іноді повертаються додому з Черету, що саме розповідає їм Ошша. Не про магію. Про владу. І наступного разу повернемося до цього питання.

  Всі схвально загомоніли. Лейф посміхнувся і потягнувся налити собі ще елю.

   ***

   В’язень був худим і патлатим, але у світлі ліхтаря, який Лейф приніс з собою до підвалу, все ще можна було оцінити залишки його колись чудової мускулатури. Але статура – це було все, що залишилось від великого воїна. Десяток років в сирому підвалі перетворили колись кращого бійця горців на бліду тінь з запалими очима, які сліпо кліпали, не в змозі пристосуватися до освітлення.

  Лейф відімкнув решітку і зайшов до в’язня. Колись він би не зробив цього без супроводу – бо в перші роки ув’язнення МакДайн зухвало кидався на будь-якого гостя, намагаючись силою вибороти собі свободу. Але не тепер. Зараз в’язень лише відповз від світла вглиб свого закутка, намагаючись знову сховатись в тінь.

  - Сьогодні я відпущу тебе, - сказав Лейф, ставлячи ліхтар на підлогу і звільняючи із-за спини клеймор. – Мені сказали, що ти довго не протягнеш. І я не думаю, що я зможу навчитися ще чомусь в цій ітерації.

  МакДайн нічого не відповів – останні роки він взагалі перестав розмовляти, лише хрипко та божевільно сміявся. Але Лейф і не чекав відповіді. Він розмовляв сам до себе.