Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — У мене з відпусткою можуть бути проблеми, — засмутився Ноа. — Я тільки недавно вийшов із майже двомісячного неробства. З новими мікропроцесорами у нас зараз найбільший розпал роботи. Начальство мене не зрозуміє і мої хлопці також.

   — Милий, — вона зробила грайливо-прохаючий вираз обличчя, — це було б так класно, разом влаштувати якусь романтичну подорож.

   — Давай почекаємо трохи, доки не закінчиться бета-тестування першої версії нашого автопілота? — запропонував він.

   — Сподіваюся, я не встигну постаріти за цей час? — грайливо насупилась Ніколь.

   — За півтора-два місяці, ти лише здатна стати ще прекраснішою, — заспокоїв її Ноа, посміхаючись.

   — Ловлю тебе на слові, — Ніколь нахилилася та поцілувала його в щоку. — На жаль, мені вже час бігти.

   Вона зіскочила з його колін та поспішила до виходу. Перед тим як зачинити двері на кухню, вона ще раз озирнулася і, посміхнувшись, надіслала йому повітряний поцілунок. Супроводжуючи її поглядом, Ноа спіймав себе на думці, що тепер його увага була мимоволі зайнята лише її сексуальною зовнішністю. Пішли кудись на другий план ті надважливі квантові алгоритми, що з самого ранку вже глибоко і, здавалося, невикорінно засіли на сьогодні в його голові. Виявляється, все-таки існують в природі явища, здатні відвернути чоловічі мізки від думок, що вирішують долі Світу.

•••

   Повертаючись з роботи, Ноа під'їхав до свого будинку і відразу помітив у дворі припаркований чорний позашляховик Chevrolet. Автомобіль впадав у вічі не тільки своїм показним виглядом, а й тим, що для їхнього тихого та непомітного дворика виглядав незвично. У будинку було шість квартир, і Ноа добре знав не лише всіх його мешканців, а й той нечисленний особистий транспорт, яким вони коли-небудь користувалися.

   Як тільки Ноа грюкнув дверцятами та поставив на сигналізацію своє авто, із позашляховика вийшли, як і належить за законом жанру, двоє чоловіків у чорних костюмах та з чорними краватками під комірами білих сорочок. Бракувало лише чорних окулярів, хоча, хто знає, можливо для цього момент ще настане.

   Вони підійшли до Ноа і представились:

   — Ми з ФСР , — сказав один, і обидва показали свої посвідчення. — Я інспектор Кенінг, а це інспектор Гранді.

   Інспектор Кенінг терпляче почекав, поки Ноа перегляне їх посвідчення, і продовжив:

   — Ми маємо до вас розмову.

   — І яка тема привела вас до мене? — запитав Ноа, демонструючи свою громадянську готовність допомогти федеральній службі.

   — Ви знаєте, хто ця дівчина? — інспектор Кенінг розвернув екран свого смартфону у бік Ноа, і той побачив там фото Леа.

   — Її ім'я Леа. Ми познайомилися приблизно три місяці тому, — відповів Ноа, намагаючись не видавати того стану тривоги, який почав до нього підбиратися.

   — Коли востаннє ви її бачили?

   — Місяць тому.

   — Наскільки добре ви її знали?

   — Досить добре, напевно. До її від'їзду два місяці вона гостювала у мене вдома, — відповів Ноа. — Вона щось накоїла?

   — Ви нічого не помітили дивного у її поведінці? — не зважаючи на його запитання, вів далі інспектор Кенінг. Інспектор Гранді весь час мовчав, але при цьому дуже уважно спостерігав за поведінкою Ноа.

   — Ну, якщо не вважати дивним, що для такої юної та гарної дівчини вона надзвичайно розумна, то нічого, — невимушеною іронією Ноа спробував прикрити своє хвилювання.

   — Що вона розповідала про себе?

   — Що вона американка, приїхала до Лозанни, мандруючи.

   — Я хотів би вас запросити з'їздити з нами в управління ФСР і докладніше відповісти на різного роду запитання, що стосуються її особистості та можливої діяльності.

   — Це так обов'язково? Тут не можна це вирішити? Власне, у чому саме справа? — Ноа зовсім не палав бажанням кудись їхати.

   — Вона розшукується Інтерполом із червоним оповіщенням. Вчинила низку вбивств та інших тяжких злочинів. Нам важливо знати про неї все якомога до найменших подробиць: куди ходила, що робила, що говорила. В ідеалі від нас вимагатимуть за процедурою ваші задокументовані свідчення.

   — Однак я не зобов'язаний їхати з вами, так? — запитав Ноа.

   — Не зобов'язані. Але тоді ми будемо змушені офіційно оформити ордер, що дасть нам право в обов'язковому порядку доставити вас до управління як, наприклад, підозрюваного у співучасті. Справа досить серйозна і вам простіше допомогти нам у добровільному порядку без зайвого афішування, якщо ви, звичайно, не маєте жодного відношення до її злочинної діяльності.

   Як би не хотілося Ноа сідати в цей автомобіль, але в словах інспектора Кенінга дійсно була розумна пропозиція. Те, що йому не уникнути спілкування на тему про Леа з відповідними органами, він вже припускав тоді, коли зрозумів, що має відпустити її. З того часу він неодноразово уявляв собі цей момент. Мабуть, краще покінчити з цим якнайшвидше і без зайвої метушні.

   — Скільки це може зайняти часу? — запитав Ноа.

   — Години дві максимум. Але, якщо ви сьогодні не маєте у своєму розпорядженні достатньо часу, ми можемо заїхати за вами завтра в будь-який зручний для вас час.