Вальдемар Лісяк - Шуанська балада, Вальдемар Лісяк

на повалення Республіки та відновлення влади Бурбонів, особливо у Вандеї, Бретані та Нормандії. Точніше, проте, термін "шуанерія" означав селянський рух, а аристократи, що боролася проти Революції, називали себе роялістами. І ця термінологія буде застосована в цій баладі.

Загін Кадудаля спробував захопити Оре і був розбитий. За доносом Жорж опинився в камері, звідки його витягли через кілька днів, одягли в мундир і включили до республіканських військ, які воюють проти "католицько-королівської армії" Вандеї. Він втік до цієї армії, скориставшись першою ж нагодою, і, перебуваючи в загоні знаменитого Боншампса, пройшов увесь бойовий шлях повстання 1793 року, усі перемоги та поразки, і страшний відступ від Шолле, де загинув його командир. Майже дивом йому вдалося пережити Савеней (23 грудня 1793 р.), бійню, в якій знайшла могилу "королівська католицька армія". На той час він уже був капітаном. У тому ж 1793 році Бонапарт, перебуваючи на Корсиці, остаточно висловився проти роялістів і за республіку. Не через любов до революційного "мотлоху" (його слово), який він зневажав (спостерігаючи, як Людовик XVI, нажаханий революційним виступом, надягає у вікні палацу свій фрігійський ковпак і вклоняється натовпу, Наполеон з презирством сказав: "Боягуз. Кілька сотень з цієї босоти треба було розстріляти з гармат, решта розбіглася б!"), але через ненависть до "ancien régime", до тих паничиків, які передражнювали його корсиканський акцент у Брієнні і які, незважаючи на свою дурість, мали гарантоване блакитною кров'ю своє право на владу і гноблення,. Він був не проти пролити частину цієї крові за соціальну рівність. Тим паче, що повстали роялісти.

На Корсиці рух спалахнув майже одночасно з повстанням роялістів у Вандеї. І так само, як і там, повстанці звернулися по допомогу до Англії. Щоправда, це було не роялістське повстання, а сепаратистське (ідея полягала у відокремленні Корсики від Франції), але сам факт звернення до одвічного ворога повністю дискредитував цей рух в очах Наполеона. Він вважав, що іноземна допомога дискредитує кожну справу. Перш ніж він усвідомив це, його родина стала єдиною про-французькою партією на палаючому острові. Їм довелося спакувати свої речі й тікати до Марселя. У грудні 1793 року, рівно за п'ять днів до різанини вандейців у Савене, республіканська армія, фактично (але не формально) під командуванням Бонапарта, увірвалася в роялістське місто Тулон і спричинила кровопролиття повстанців. За блискуче керівництво облогою Наполеон отримав чин генерала. На цьому закінчилося його юнацьке навчання, тобто навчання воювати. Йому було двадцять чотири роки, і він збирався почати гру за вищі ставки.

Цей куплет балади є надзвичайно ритмічним: Кадудаль закінчив свій "шкільний" етап того ж року, точно в той самий час, також вирішивши піднятися по сходах завдяки мистецтву війни. Повернувшись із Савене додому, він вирушив у довгу самостійну путь до тієї самої мети, якої не досягла Вандея. Поки каральні війська генерала Тюро, які називали "пекельними легіонами", нищили його вогнем і мечем, розстрілюючи тисячі полонених, він почав формувати власний партизанський загін. Йому вже не доводилося розраховувати на знать, яка визнала поразку, він зумів навчитися у них мистецтва командування.

Щось було в його нестриманості від аскетизму середньовічних святих-відлюдників. Єдиним його другом був товариш по службі, такий же фанатик П’єр Мерсьє, якого звали Мерсьє-ла-Ванде, ніжний і освічений, на три роки молодший за нього, якого батьки Жоржа вважали членом сім’ї. Навесні 1794 року Лукреція Мерсьє приїхала в Керлеано з Шато-Гонтьє (її батьки володіли там трактиром) відвідати брата. Їй було сімнадцять, красива, скромна і добра. Кадудалю було двадцять три роки, і він одразу закохався. Взаємно. Однак вони вирішили відкласти весілля до краху революції і повернення Бурбонів на престол! Цей приспів вони повторювали роками на шляху до своєї мети, якою виявилася смерть. Приспів лунає прямо з вуст трубадура, який співає меланхолійну бретонську "chanson de geste".

Ніщо так не приносить слави, як великі вчинки та героїзм (...) і тому слава припаде до долі, що однаково надійна як ворог і як друг, бо коли він обере свій бік, той може на нього беззастережно покластися.

Нікколо Макіавеллі, Правитель

Строфа ІІ

ДОРОГА ДО СЛАВИ

Початки були не найкращими. З кількох молодих людей, завербованих Жоржем в Оре, один його зрадив. Цей мотив повторюватиметься в житті Кадудаля, мов рефрен, аж до його смерті. Протягом лише п'ятнадцять місяців за нього вдруге — і не востаннє - виплатили срібники.

У ніч на 30 червня 1794 року в Керлеано кишіло від жандармів. Кадудаль, його батьки, шістнадцятирічний брат Жюль, дядько Діонісій і П’єр Мерсьє, "нанизані" на одну мотузку, попрямували до в’язниці в Оре, а звідти – до вже переповненого стогоном замку у Бресті, де тримали майбутніх галерників: аристократів, міщан і селян. Тоді такі фортечні ями були найчеснішим способом зрівняти суспільство. Мадам Кадудаль не витримала цього випробування. Оскільки вона була вагітною, її госпіталізували. Там у неї стався викидень, і вона померла. Дядько Діонісій потрапив у ту саму тюремну лікарню. Пророцтво старого жебрака почало збуватися, або, якщо припустити, що його склали постфактум нащадки роду, тільки народжуватися.

На початку 1795 року Кадудалю і Мерсьє вдалося втекти. Вони скористалися недбалістю охоронців і вислизнули із замку в матроському одязі, надісланому друзями ззовні. У Керлеано вони знайшли все спаленим або пограбованим, але схованка, таємницю якої розкрив Жоржу перед смертю дядько Діонісій, залишилася недоторканою (дев’ять тисяч франків у луїдорах та талерах). Частиною цих грошей Кадудаль забезпечив долю своїх молодших братів і сестер, а решту витратив на продовження боротьби. Коли жандармерія знову увійшла в Керлеано, його в селі вже не було. Він зловісною тінню розплився у центральній частині Бретані, повній нескінченних рівнин і густих лісів, які відтепер стануть його домом і королівством.

Розпочав він майже сам, з Мерсьє та жменькою таких, як він, відчайдухів, розбійників, не маючих притулку та душевного спокою. Йому було самотньо в школі, самотньо й зараз, коли його товариші зі зброєю стоять навколо нього, і він завжди буде самотнім, навіть тоді, а особливо - коли його оточить ціла армія. Що таке конспіративна армія? Два слова, які охоплюють тисячі людей без імен і облич, людей, які можуть у будь-який момент кинути все це до біса і піти додому, щоб добре поїсти і добре спати з жінкою! У Парижі, потім у всій Франції були відомі тільки його ім’я та особисті дані, точні, точніші і з кожним роком все більш дорогі. У якийсь момент ціна на його голову зросла до такої суми, що жертва, за