Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

Докладний огляд показав, що вони цілі, просто позбавлені енергії. Якщо буде така необхідність, їх можна відновити.

Я вичарував палаючу кульку світла, придав їй ваги і достатньо енергії, щоб вистачило на чверть години, і кинув у шахту. Вона падала і падала, та зникла з очей задовго до того, як в неї вичерпалася енергія.

Отже, це було те, що Сірий Зуб називав тріщиною, де Аітер зберігав свою неочищену магію, закваску для хаосу. Тепер вона була порожньою; дуже глибокою, дуже темною дірою в землі, а не пошкодженим резервуаром енергії. Я б дорого заплатив, щоб довідатися куди ця енергія зникла. В мене було відчуття, що куди б вона не пропала, Амра була неподалік. Це давало мені примарну надію.

Якщо виникне така потреба, в моєму розпорядженні була найглибша, найнадійніша темниця в світі. Я волів би, щоб такої потреби не виникало.

Відколи я вперше виламав двері у внутрішнє святилище Телемарха, то боявся, що при будь-якому раціональному підході до пошуків Амри мене чекатиме розчарування. Повільно, протягом останнього тижня, коли закляття за закляттям не давали жодних результатів, я почав обмірковувати більш екстремальні плани, як її повернути.

Першим, що спало мені на думку, було знайти ще один Клинок Восьмикратної, і скористатися ним для її пошуків. Взявши до уваги наскільки потужними, непередбачуваними й небезпечними виявилися ці Клинки, я відклав її. Відклав, але не відкинув. Якщо буду змушений, то зроблю це. Навіть якщо після цього Сірий Зуб перетвориться на мого ворога. Навіть якщо це означало, що я закінчу як Аітер.

Проте перш ніж піти цією дорогою, існувала інша, яку я міг обрати. Вона була такою ж смертельною, і такою ж страшною, але про цей шлях я знав набагато більше. Тріщина, хоча й позбавлена енергії, все ще могла стати в пригоді в цій подорожі. А принаймні залишки енергії, що в ній зберігалися.

-- Куди ти зникла? – прошепотів я, тріщина проковтнула мої слова і не обізвалася.

Я сів на вкриту пилюкою кам‘яну підлогу, поклав лікті на коліна, а голову на долоні. Вперше за тиждень по-справжньому сам, я пронизливим криком випустив весь свій відчай, фізичний біль і страх за Амру. Коли я зупинився, в мене боліло горло. Не знаю як від цього мені стало краще, але гірше точно не стало.

Повільно, терпляче, я зібрав все своє самовладання і спокій, і натягнув на себе, як воїн лати.

Шалена тривога кігтистою лапою стискала мені живіт, це не припинялося відколи Амра зайшла в святилище Телемарха. Я дбав, щоб цього не було видно на моєму обличчі.

Я поклав кришку на місце і почав довге сходження назад у вежу.

 

3

-- Якийсь незвичний біль? – запитав Хурвус, змащуючи мою порожню очницю якимось молочно-білим розчином. Він був холодним, неприємним і викликав почуття оніміння.

-- Окресли незвичний, коли йдеться про втрачене око, -- відповів я.

-- Раптовий біль голови? Постійне роздратування?

-- Ні. Біль ослаб, проте досі боляче, якщо я швидко переводжу кудись погляд.

-- М‘язи пов‘язані одні з одними, вони намагаються рухати оком, якого вже немає. Біль зникне. Сядь, нагнися вперед, нехай розчин стече в миску. Ти не думав про фальшиве око чи щоб зашити повіки?

-- Ні.

-- Добре. Не роби цього. Можна напроситися на інфекцію.

-- Справді? За своє життя я бачив багацько штучних очей.

Він фиркнув.

- За марнославство завжди доводиться платити, магу. Ніяк не збагну навіщо хтось хотів би вставляти собі в голову чужорідний об‘єкт. Тільки боги знають, що за заразу ти увіпхнеш собі разом з ним.

Він вручив мені чисту шматку і почав пакувати свої речі в поношену шкіряну торбу. Я витер розчин зі щоки і повік.

-- Не спи з пов‘язкою. Хвороби люблять замкнені, вологі, темні місця. Мого догляду тобі більше не потрібно. Я не буду сумувати за цими прогулянками на Гору. Якщо щось буде потрібно, приходь до мене. Я сюди більше ні ногою.

-- Важко пробиратися через Пояс?

-- Ні. Хлопці на барикадах знають мене, і Чорні Рукави теж. Вони дбають, щоб найманці мене не чіпали. Бути лікарем має свої переваги.

-- Кіль каже, що Справедливі Хлопці садять людей на палю.

Він зупинився.

-- Так. Садять. Деякі з них навіть заслуговують цього.

-- Ти дійсно вважаєш, що хтось заслуговує на таку смерть?

-- На жаль, так. Думаю, ти знаєш, що деякі з найгірших чудовиськ мають людську подобу. Але я повторю тобі те, що сказав їхньому новому ватажку, Гаммонду – можна вбити сотню винних, проте це не поверне одного невинного, -- він похитав головою, взяв свою торбу і повернувся, щоб йти.

-- А що з Кілем? – запитав я його.

-- А що з Кілем?

-- З його рукою більше нічого не потрібно робити?

-- Сьогодні вранці я розмотав її і наклав нову шину. Ти що не бачив?

-- Ні. Я був трохи зайнятий.

Він буркнув.

-- Я вправив її, тепер вона чудово гоїться. За місяць шину можна буде зняти. Не більше, не менше. Тоді йому потрібно буде попрацювати, щоб відновити силу в руці, але повільно. М‘язи атрофуються. Я йому все це сказав, але тільки Ісін знає чи він мене слухав.

Я встав і потиснув йому руку. Дав кілька марок.

-- Дякую, ось твоя оплата. Ти голодний? Десь за годину Сірий Зуб буде вечеряти в мене.

-- Не можу. В мене засідання комітету.

Я підняв брову.

-- Справедливих Хлопців. Я латав їх після зіткнень з військами Радників.

-- Отже, ти став революціонером?