Емілі Фрат - Я покохав іншу жінку, Емілі Фрат

~4~

Анна

- Анно!

Швидко повернувшись на окрик я нарешті побачила її.

- Софі!

Наші окрики чув весь провулок, але нам було все одно, ми нарешті зустрілись. Біжачи одна одній назустріч, ми передчували момент обіймів. Не передати словами, як я була рада її бачити. Два роки розлуки й ось я вже у її обіймах.

- Як я рада тебе бачити! - казала на радощах Софі.

- Я знаю, знаю. І я теж, словами не можу передати як.

Від’єднавшись одна від одної, ми вирішили посидіти в кафе.

- Як ти сама? Розказуй усе. Ми не бачились з тобою зо два роки. Мені цікаво, як ти.

- Чудово, Анно. Об’їздила майже цілий світ. Усе таке пречудове та неймовірне не можу передати словами. Ось...

Я була в шоці, побачивши велику каблучку з рубіном.

- Ти тепер заміжня?!

- Хей, не поспішай, подруго. Я тільки планую своє весілля. І хочу в тебе спитати чи не будеш ти подружкою а моєму весіллі?

- Я?!

- Так ти, ти.

- Ти ще питаєш. Це буде честю для мене, - я підскочила та стала її обіймати і цілувати.

Я була дуже рада за Софі. Щоб мені сказали п’ять років назад, що моя подружка, Софі, вийде заміж. Я б нізащо не повірила. Але зараз вона стоїть переді мною щаслива та її очі сяють, як ніколи. А коли щаслива вона, то щаслива і я.

Коли ми сіли назад, нам принесли наше замовлення. Вона як завжди замовила карбонару, а я салат з морепродуктів.

- Не змінюємо традиції?

- Аякже, Анно.

Це було нашою фішкою. Де б ми не були — Софі завжди замовляла карбонару, а я салат з морепродуктів.

- Хто ж цей щасливчик?

- Його звуть Едуардо і він красень, якого ще пошукати треба. У нього своя міжнародна компанія. Вони перекладають книги з різних мов світу. І з ним я щаслива. Він каже, що я його восьме чудо світу.

- Ти справді щаслива, розквітла на очах просто. А як ви познайомились?

- Ооо, це було дуже банально. Я була в нього секретаркою, він мене зовсім не помічав, а потім на одній із конференцій розгледів. Потім мені так і сказав “Ти будеш моєю”. Ось тепер я виходжу за нього.

- Хоч і банально, але дуже романтично. Софі, я тобі кращого не можу і побажати, бо ти вже знайшла найкраще.

- Дякую тобі, сонечко моє.

- А де ви плануєте весілля?

- У Сицилії.

- Італія?!

- Так. Мені подобається це місце та і Едуардо не проти, тому і вирішили, що там будемо одружуватися.

- Я дуже рада за вас. Ти така щаслива без нього, а з ним напевно просто на крилах літаєш.

- Так і є. Та що ми все про мене, та про мене. Ну як ти? Розказуй.

- Все гаразд, нового нічого нема. Життя як і раніше.

- Не бреши. Кого-кого, а мене ти не обдуриш, подруго. Ти ж знаєш мене. Анна кажи як є.

- Згадую свою Софі, - при цих словах посмішка на моєму обличчю була справжньою. - Мій шлюб на шляху до розлучення та єдине, що його рятує це любов до наших янголочків. З Алексом я навіть не пам’ятаю коли ми востаннє займались сексом, а просто говорили я вже мовчу. Так що єдине, що рятує мій брак і наші відносини з Алексом — це діти.

- Ух... Подружко, я не знаю, що і казати. У тебе тут така ситуація, а я зі своїм щастям тут.

- Нічого, все гаразд. Я і так знаю, що моє життя це жахіття якесь.

- У мене є ідея.

За цими словами буде якась дуже шалена ідея, що мені не сподобається. Так було завжди. Софі щось надумає собі, а я потім зупиняю її, що завжди не діє. Тому вона ідею удосконалює в життя, а наслідки ми вже разом розгрібаємо.

- Але я тобі нічого не скажу поки не зроблю.

- Ох.. Нічого не змінюється.

Ми зустрілись поглядами і вже сміялись, згадуючи як проводили отак час разом і нас нічого більше не бентежило. Бо коли зустрічаєш таку людину поруч, час не має значення.

- Нам треба запостити фотку.

У наступну мить ми вже позували на телефон. Були кумедні рожиці, красиві посмішки та зачаровані погляди. Ми насміялись від душі. Я не пам’ятаю коли востаннє так була щаслива.

- Я відійду до туалету.

- Дивись не переплутай двері там.

Та ми обоє пирстнули зі сміху. Це наш мем, бо з Алексом я познайомилась у чоловічому туалеті, переплутавши двері на одній з вечірок. Але хто ж знав, що з майбутнім чоловіком я познайомлюсь у чоловічому туалеті. Сміх та й годі.

Повернувшись назад, я побачила цей загадковий погляд Софі. Вона щось замислила і вже це зробила. Зустрівшись з її очима, я вже знала те, що вона зробила мені дуже не сподобається.

- Що? Кажи вже.

- Не вбивай мене.

- Я так і знала. Софі, зізнавайся, що ти зробила.

Замість слів вона протягнула мені мій телефон. На якому я побачила свою анкету з фотографіями.

- Софі, що це?

- Ти елегантна, жіночна, добра, красива, розумна жінка. Ти..

- Софі.

- Це сайт знайомств.

- ЩО?!

- Ти розказала мені про своє життя я вирішила тебе підбадьорити і зареєструвала на сайті знайомств.

- Як видалитись звідси?

- Не можна.

- Софі!

- Що? Я тобі допомогла, а ти ще кричиш тут на мене.

- Я тобі дуже вдячна, що ти намагаєшся допомогти та підтримати мене, але я заміжня за Алексом. І йому я вірна.

- А Алекс тобі також вірний?

На це питання в мене не було відповіді. Я не знала, що їй казати.

- Мовчиш, бо не знаєш і не знаєш чи вірний він тобі.

Софі була права. Я справді не знала.

- Так, не знаю. Але буду йому вірною поки ми у шлюбі.

- Ну ти і дурна, Анно.

- Не дурна я. І віддай телефон мій сюди. Це ж треба додуматись. Сайт знайомств..

Зустрівшись поглядами, ми почали голосно сміятись. Як завжди Софі наробила, а розгрібаємо у двох.

- Добре, видалю я той твій акк.

- Дякую тобі. Люблю сильніше за всіх.

- Добре, вірю-вірю. Не треба тільки цих пестощів.

І знову ми сміялись у весь голос.

На такій веселій ноті ми й розійшлись. Наостанок Софі сказала мені, що рішення буде за мною як вчинити, але щоб я не зволікала, і додала:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍