Джулія Ромуш - Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш

3.

Я вже починаю вірити, що проклята, бо я молочу у двері як божевільна. Обома руками, а двері навіть не думає ніхто відчиняти. При тому, як кнур підбирається все ближче. По почервонілому обличчі чоловіка відразу стає зрозуміло, що нічого хорошого від нього чекати не варто. І коли я вже готова бігти далі, верещати й штовхати ногами, двері в каюту все-таки відчиняються.

- Знову ти?! - Голос Михайла обурений, але мені зараз на це начхати.

- Привіт, скучив? - Широко посміхаюся і поки він знаходиться в ступорі, тут же пірнаю в нього під рукою і нахабно проникаю в каюту.

- Ти з цим стервом ще не перекидався? - Невдоволений голос кнура звучить буквально за секунду. А в мене всередині все стискається від страху. Якщо Михайло зараз мене видасть, то буде погано. Дуже погано.

Михайло упирається рукою об дверний одвірок і тут же обернувши голову, стріляє в мене очима. Він злиться. Я, по суті, вже двічі використовувала його у своїх цілях. Роблю нещасну мордочку і слізний погляд. Чоловік зітхає, а я із завмиранням серця чекаю, що він відповість. В мені знову з'явилася надія, що він добрий чоловік.

- Я ж сказав, що вона моя на всю ніч, що тобі було незрозуміло? - Буквально гарчить Михайло, а я повними захоплення очима на всю його розглядаю. Врятував. Не видав. Повів себе як справжнісінький чоловік. На губах відразу з'являється усмішка, всередині стає якось несподівано тепло. Доводиться махнути головою, щоб скинути з себе цей незрозумілий стан.

- Дякую, ти знову мене врятував, - як тільки Михайло зачиняє двері, я одразу роблю крок уперед. Розтягую губи в усмішці ще ширше і навіть хочу поцілувати його в щоку за таку допомогу. Ось тільки мене зупиняє його обличчя. Допитливий погляд і те, як саме він дивиться на мене тим самим поглядом.

Шкіру починає поколювати від такої пильної уваги.

- З першого разу не дійшло, що "дякую" кепський спосіб розрахуватися? - Вимовляє настільки грубо, що я навіть назад подаюсь. Каюта маленька і я буквально через два кроки упираюся сідницями у стіл.

"Ну от судячи з усього, на ньому ми зі своєю цнотливістю і попрощаємося" - зовсім не вчасно в гру вступає внутрішній голос.

Михайло робить крок уперед. Змушує від страху затримати дихання. І тут відбувається те, чого я від себе зовсім не очікувала. Я схлипую. Раз і ще раз. У носі щипає, а перед очима все починає плисти. Це тому, що у них зібралися сльози.

- Я на підлозі спати можу, - починаю швидко тараторити, - можу і на стільчику. Я справді не за цим їхала на яхту. Я гадки не мала. Я просто хотіла... хотіла...

Плечі здригаються, а через секунду з очей бризкають сльози.

- Сопли свої втягни, - судячи з голосу Михайла анітрохи не зворушили мої сльози, - переночувати впущу. Тобі пощастило, що в мене гарний настрій.

Я знову схлипую і тут же долонями скидаю сльози. Отже, пустить? І не чіплятиметься?

Щодо другого я уточнити не ризикую. Не ризикую відчувати свій успіх. Що робити, якщо він виштовхає мене за двері? Що зі мною зроблять ті виродки?

- Справа душова, - наступної ж секунди в мене летить рушник, який я просто дивом встигаю зловити. Плескаю віями й не розумію, що він від мене хоче. Навіщо душ? - З теплою водою тут погано, так що довго там не стирчи.

І поки я продовжую плескати віями, Михайло дратівливо закочує очі й схопивши мене за руку, сам заштовхує у ванну кімнату. Хоча кімнатою назвати це складно. Тут є невелика душова. Зовсім крихітна і на кого вона розрахована? Такий, як Михайло, тут навряд чи поміститься. Розвернувшись спиною до душової, я охаю і тепер стає зрозуміло, чому мене сюди заштовхали. Обличчя брудне, плечі та руки теж. Напевно, той куточок, у якому я ховалася, був брудний, а я навіть не помітила.

Намацавши на дверях невелику клямку, я відразу закриваюся і починаю позбавлятися одягу.

Я навіть не знаю котра зараз година. Батько завтра мене просто вб'є. Впевнена, що він уже обірвав телефон. Я казала, що повернуся додому до одинадцятої. Впевнена, що ще й Ольга додасть олії у вогонь. Мачуха мене не любить і постійно твердить батькові, що я вже доросла і маю жити сама. А ось її донечки ще зовсім маленькі для самостійного життя. І я, як старша, повинна звільнити територію, щоб її дівчаткам стало простіше жити.

Я хочу перейти на іншу тему, але у мене не виходить. Тому що це та сама причина, через яку я опинилася на чортовій яхті. Мачуха вимагає, щоб я оплачувала частину комуналки, скидалася грошима на продукти. А батько щоразу опускає очі у підлогу. Він у мене м'який і не вміє протистояти своїй дружині стерві. Як же добре, коли нас було лише троє. Я, мама та тато. А тепер я живу в справжньому пеклі.

Верещу, коли замість теплої води на мене починає литися крижана. За всіма своїми думками я зовсім забула про те, що Михайло попереджав мене за воду.

Обмотавши навколо себе рушник, я розумію, що вийти з цієї кімнатки мені все одно доведеться. Рушник із горем навпіл прикриває мої сідниці. Не думала, що після свого вбрання для танців зможу почуватися ще незручніше. Але я дуже помилилася. Зробивши великий вдих, я відчиняю двері й виходжу до каюти.
***
Як ви вважаєте, Михайло виявиться джентльменом або скористається ситуацією по повній програмі?) 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно