Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп

Глава 2

Мертва принцеса лежала на тому ж місці, так само дивлячись скляним поглядом у небеса, і була точною моєю копією. Те ж саме світло-русяве волосся, ті ж самі сірі з чорними цятками очі, той же овал обличчя, і навіть родимка над верхньою губою – все було моє.

Я підповзла до неї, намагаючись розглянути краще, сподіваючись знайти відмінність. І я знайшла їх! Лише легше від цього не стало. Шкіра на її обличчі була молодою, ніжною, шовковистою, незважаючи на мертву блідість, як у п'ятнадцятирічної мене. Зараз, у свої двадцять п'ять, я не можу похвалитися такою свіжістю. Вже намітилися ще слабкі, але зморшки навколо очей і рота. Однозначно, знайдена мною дівчина була молодша років на п'ять-вісім.

Що це все означає? Може підсвідомість хоче мені щось сказати?

Вже відводячи погляд від неприємної картини, краєм ока помітила якийсь предмет, що стирчав з мереживної кишеньки її сукні. Дивно, що розбійники не забрали. Двома пальчиками обережно вийняла його, щоб не потурбувати покійницю, хоч їй і все одно, а мені було моторошно. Цим предметом виявилася невелика бульбашка з темно-синього скла, чимось схожа на крихітні пляшечки зі спиртним із міні барів готелів. Але це була незвичайна робота. Скло не рівне, а все вкрите химерними опуклими візерунками. Рідини в ньому було не більше половини.

Невже щось спиртне? Принцеса любила випити?

Припущення було таке безглузде і зовсім не в'язалося з образом мертвої дівчини. Це я могла і спирту потягнути після особливо важкого дня, а ця зовсім юна і така витончена.

Щоб більше не будувати дурних припущень, відкрила пляшечку і принюхалася. Запах був дуже дивний, але не алкогольний. Трохи схожими з якимись ліками з дитинства, але якими я так і не зрозуміла.

Можливо, бідолаха страждала на якусь хворобу. Або це заспокійливе. Принюхалася ще раз. Точно! Заспокійливий.

Моя мама любила для зняття стресу, як вона називала, прийняти «Новопасита». Як мене виводили ці моменти! Набулькається цієї гидоти, і блукає по будинку немовби зомбі, ні на що не реагуючи. Спогади про маму зі щемливим болем повернули мене до дійсності.

Невже сон може бути таким реалістичним? Навіть склянка в моїй руці була прохолодною і дуже матеріальною. Сунула її в кишеню куртки. І тільки в той момент виявила, що я в курточці і мені зовсім не жарко, а бідна принцеска в одній легенькій сукні. Хоча верхній одяг з неї могли й розбійники зняти, роздерли ж вони всю карету на шматки.

Сидіти ось так біля мертвої дівчини вже не було сил, тим більше бачити її обличчя, щоразу вся здригалася, мимоволі зачепившись поглядом.

Я підвелася. Потрібно щось робити. Іти далі дорогою чи повернутися до лісу?

Несподівано довкола померлої почало щось відбуватися, тіло її огорнулося білим серпанком і почало розчинятися на очах. Я дивилася на все це, боячись моргнути, з відкритим від подиву ротом. Потяглася було рукою до покійниці, не вірячи власним очам, але зловила лише порожнечу. Тіло дівчини ставало все прозорішим, поки зовсім не зникло. На місці, де секунду тому воно лежало, залишилася лише пом'ята трава з плямами крові. Перебуваючи в шоці я присіла і доторкнулася то трави.

В ту саму мить мене несподівано накрила біла хмара, а до обличчя наче доторкнулася невидима холодна рука, і я відчула, що все моє тіло, буквально кожну клітинку, охопив холод. Я ніби застигала, перетворюючись на снігову королеву.

Але варто тільки моргнути, як все зникло, а мої відчуття повернулися в норму.

Що це було? Може моя нервова система дала збій, перевантажена такими видіннями?

У цей момент я остаточно вирішила, що переді мною розгортається один із кошмарних снів, які трапляються у людей, які втратили свідомість. Так стало легше сприймати те, що відбувається навколо мене.

Залишатися на одному місці в очікуванні пробудження не було сенсу, невідомо, наскільки цей сон виявиться довгим. У моєму випадку краще постаратися виправити кошмар, перетворивши його на казково-фантастичний сон. Тому обтрусившись, з рішучим виглядом вирушила на пошуки пригод, впевнена в тому, що зі мною не може нічого поганого статися. Адже це лише сон і найстрашніше, що може статися - прокинуся в холодному поті від пережитого кошмару.

Залишивши далеко позаду страшну картину, я крокувала дорогою, з тривогою вдивляючись у обрій.

Що ще мені сьогоднішній день готує?

07.02

Наступні події не змусили на себе чекати. Варто було лише на мить опустити голову, щоб подивитись собі під ноги, як несподівано в полі мого зору опинилася пара чорних чобіт. Не встигнувши вчасно загальмувати, я натрапила на когось чи щось, наче на стіну. Із завмиранням серця підвела очі.

Мене оточили з усіх боків воїни, схожі на того, якого ми з Ванькою наздоганяли.

Рухалися дивні люди так швидко і безшумно, що ось начебто моргнула тільки, а вже взята в обручку. Вони, неначе злощасні «ніндзя», з'явилися з нізвідки. У темно-сірому одязі та обладунках, обличчя заховані під шарфами, тільки очі й видно. І їхні погляди не віщували мені нічого доброго.

«А може це ті, що вбили людей на дорозі?» — спало на думку.

Кинуло водночас і в жар, і в холод. Треба якось викручуватись. Бути вбитою, хай і у власному кошмарі, зовсім не хотілося.

- Перепрошую, - почала я, заїкаючись, і підняла руки в примирливому жесті. – Я не маю до цього жодного стосунку. Я нікого не бачила.

Намагалася триматися впевнено і спокійно, але зрадливий голос тремтів, і вийшло злякано-пискляво.

Дивні воїни ніяк не відреагували на мою репліку, навіть не моргнув жоден у полі моєї видимості. Прямо, як статуї застигли і чекають на щось.

- Ви тут продовжуйте, - посміхнулася сором'язливо, - а я, мабуть, піду.

«Що я несу? Поводжуся, як жалюгідна дурниця, але не можу нічого з собою вдіяти. Будь-хто б на моєму місці злякався до запаморочення».

Але варто було мені зробити крок, як і вони рушили одночасно зі мною. Стало страшно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍