Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

Розділ 2.2.

— Я таке вигадала!

Не встигла я відчинити до кінця двері, як до квартири увірвався буревій на ім'я Олена. Вся розпатлана, з виряченими, як в лемура, очима, вона по-хазяйськи скинула з себе довгий лляний піджак і з невимушеним виглядом передала його мені разом з сумочкою.

Всього на кілька років старша за мене, вона здавалася нереально дорослою і розумною. Теж платинова блондинка, як і я, тільки на голову вища. Іноді нас сприймали за сестер. Помічниця була зі своїми тарганами, звичайно, куди без них. Типу, сильним захопленням езотерикою або частою зміною бойфрендів. Але Олена найкраще підходила на роль моєї помічниці. Як притьмом вона вміла добути потрібні контакти, адреси або можливості. І за лічені хвилини переконати людину з нами співпрацювати, ніби вона все життя тільки цього й хотіла. Мені подібне давалося дуже важко і енергоємно.

Незважаючи на те, що я блогер, публічна і дуже впізнавана людина, в душі — я стовідсотковий інтроверт, який замість людних галасливих веселощів віддасть перевагу спокійним вечорам удома із сином і сестрою.

Іноді мені просто хочеться посидіти позалипати вдома з попкорном під мультики або мелодрами, без прямих ефірів і постійного спілкування. Але статус блогера суворо зобов'язує щодня спілкуватися з аудиторією і відвідувати всі гучні заходи.

Всі вечірки і VIP-зустрічі для мене завжди перетворювалися на суцільні тортури.

Спалахи камер, що виїдають очі, безпардонні і невиховані мажори, люди, що прикидаються моїми друзями, а скільки там неадекватів... Брр... як згадаю, аж здригнуся.

Зате Олена нічого не боялася і не бентежилася. І, не зважаючи на гучні перешіптування, рушала до своєї цілі як танк. А я смиренно йшла за нею.

— Міра де? — поцікавилася Олена, заклавши за вухо вибите пасмо і, не чекаючи відповіді, впевнено попрямувала на кухню. — Нагадай, де в тебе кава? — відразу ж долинуло звідти.

— Міра пішла забирати Єгорку із садка, — без особливого ентузіазму пояснила помічниці і пішла за нею, — а кава — на верхній полиці біля вікна.

Спершись плечем на одвірок, я нетерпляче втупилася в Олену, що бігала по кімнаті. Як ні в чому не бувало, вона поставила турку на плиту і вивіреними рухами почала готувати ароматну дозу кофеїну. Через кілька хвилин бадьорий напій рясною піною оголосив про готовність, і Олена нарешті вмостилася на дивані з порцеляновою чашкою, бажаючи поділитися своєю неймовірною ідеєю.

— Пам'ятаєш Марата? — раптом запитала вона, повільно сьорбнувши перший ковток кави. — Ну той сексуальний сусід, любов всього мого життя, — поспішила пояснити, дивлячись на мій запитальний вираз обличчя.

— Я думала, що любов всього твого життя — це Ахмет, твій колишній чоловік. Наскільки я пам'ятаю, ти про нього так відгукувалася, — відштовхуючись від одвірку, я неквапом підійшла до плити і витерла кавові потьоки, які Олена спокійно залишила після себе.

— Я тебе благаю, — помічниця гидливо скривилася, ніби я їй нагадала про найпотворнішу істоту в світі. — Марат і Ахмет — абсолютно різні чоловіки. Вони як величезний член і мініатюрна піпіська. Як ідеальний зір і косоокість. Як геніальний розум і маразм...

— Дуже барвисті порівняння, — перебивши, я гмикнула насмішливо. — Але можна ближче до справи? До чого тут Марат? Як він допоможе моїй проблемі?

Відмінною рисою Олени була її неконтрольована велелюбність. Особливо до східних чоловіків. Сама вона пояснювала це, що в минулому житті була нелюбимою наложницею султана і тепер переродилася в тіло української дівчини, щоб своєю красою розбивати серця смаглявих красенів. Якщо наспіх порахувати, то тільки за рік нашої дружби Олена розійшлася з шістьма хлопцями. Але я не поспішала судити її дивацтво. В іншому помічниця була більш ніж нормальною і розумною. Та й крім того, це її життя. Як хоче — так хай і проживає його.

— А Марат тут до всього, — поблажливо осікла мене Олена, допиваючи свою остиглу каву. — Це він мені підкинув мега-ідею.

— Олен, давай без зайвих прелюдій. Що ти тягнеш кота за... кгхм… за те саме причинне місце… Розповідай.

— Загалом, — помічниця весело стріпнулася і розплилася в широкій посмішці, — Марат зараз підробляє в одного бандюка. Різні завдання по дрібницях: прийди-принеси, взнай-вкради. Ну, тимчасово, поки не знайде кращу роботу.

Я нічого не відповіла. Лише картинно закативши очі, показала жестом руки продовжувати.

— Ну так ось, — затнувшись, Олена несміливо поглянула на мене і ледве чутнно прошепотіла: — Ці бандюки допоможуть нам врятувати твою репутацію і вивести блог на новий рівень.

— Що? — захлинувшись слиною, я зайшлася в судомному кашлі. — Ти... ти що зовсім, чи що? — з останніх сил видихнула обурення. — Ніколи в житті не погоджуся на таке...

Тема «криміналу» в нашій родині звучить майже як табу. Наш тато, старший радник юстиції, все життя совісно боровся зі злодіями і лиходіями побільше. І врешті-решт, один місцевий авторитет вирішив позбутися принципового прокурора і підлаштував їм з мамою смертельну аварію. Одним махом перетворивши нас з Мірою на повних сиріт.

Я гарячково хапала величезні порції рятівного повітря і поспішно втирала проступаючі сльози. От вже Олена ідіотка! Впевнена: це її східний волохатий сусід напоумив. Ніколи не повірю, що вона сама додумалася до такого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍