Мішель Річмонд - Шлюбний договір

– Завтра ми летимо додому до Ірландії. Я напишу вам, коли ви повернетеся з весільної подорожі.

Отже, свято закінчилося. Два тижні в майже покинутому, але колись суперпрестижному готелі на березі Адріатичного моря, довгий переліт додому, і ось у нас усе вже точнісінько як і раніше, з єдиною відмінністю в тому, що тепер ми одружені. Так кінець це чи тільки початок?

5

Повернувшись із весільної подорожі, ми намагалися не піддаватися настрою, що часто оволодіває людьми після прекрасного свята і відпустки на тихому сонячному курорті. Першого ж вечора після повернення до нашого будиночка у Сан-Франциско я дістав бабусин сервіз, приготував вечерю з чотирьох страв, накрив стіл і запалив свічки. Ми жили разом уже більше двох років, але мені хотілося, щоб подружнє життя відчувалося якось по-іншому.

Я приготував печеню з картоплею за рецептом, який знайшов в інтернеті. Вийшла жахлива бура маса. Треба віддати належне Еліс: вона з’їла все, що було на тарілці, та ще й похвалила. Незважаючи на мініатюрність – навіть у туфлях на височенних підборах зріст Еліс не вище за середній, – вона любить попоїсти. І мені це завжди подобалося. На щастя, бісквіт із шоколадною глазур’ю врятував становище. На наступний вечір я випробував інший рецепт сімейної вечері. Цього разу вийшло краще.

– Я дуже стараюся? – запитав я.

– Мене розгодувати? Можливо, – відповіла Еліс, крутячи курячу ніжку в картопляному пюре.

А потім усе повернулося до звичної колії. Ми замовляли піцу з ковбасою або що-небудь іще з доставкою додому та їли перед телевізором. Якось одного разу, коли ми залпом оглядали сезон серіалу «Чи є життя після дитсадка», телефон Еліс пискнув повідомленням.

– Від Фіннеґана, – сказала вона.

– Що пише?

Еліс зачитала есемеску вголос:

– Дякую за те, що запросили нас з Фіоною на своє свято. Ніщо так не надихає, як прекрасні молодята і гучні весілля. Для нас було честю розділити з вами такий особливий день.

– Що ж, приємно.

– Ми з Фіоною нібито побачили самих себе двадцять років тому. Вона каже, що майбутнього року ви маєте неодмінно приїхати до нас у гості в Ірландію.

– Ого! – сказав я. – Схоже, і справді подружитися хочуть.

– Ну і нарешті про подарунок,– продовжувала читати Еліс. – Нам з Фіоною теж подарували «Договір» на весілля. Подарунок залишили у нас на ґанку дощового ранку понеділка. І тільки через два тижні ми дізналися, що він від мого викладача музики – поважного пана з Белфаста, що вчив мене грати на гітарі в дитинстві.

– Передарували?– здивувався я.

– Навряд чи, – відповіла Еліс.

Вона продовжила читати:

– Цей подарунок виявився найкращим з усіх, що ми з Фіоною тоді отримали, і, якщо чесно, єдиним, який я взагалі пам’ятаю. За ці роки ми подарували «Договір» ще кільком парам. Правда, він не для всіх, але я вже встиг трохи познайомитися з вами та Джейком і відчуваю, що вам він підійде. Можна поставити вам кілька питань?

Еліс швидко надрукувала:

– Так.

І поглянула на телефон.

Він знову пілікнув.

– Вибачте за безтактовність, але чи хотіли б ви, аби ваш шлюб тривав усе життя: так чи ні? Відповідати потрібно гранично чесно.

Еліс подивилася на мене і після секундного вагання відповіла: – Так.

Знову повідомлення.

Вигляд у Еліс був украй заінтригований, немовби Фіннеґан вів її темною вулицею.

– Чи згодні ви з твердженням, що шлюб – це не тільки радість, але іноді і смуток, що в сімейному житті бувають як світлі, так і темні смуги?

– Звичайно.

Знову повідомлення.

– Чи готові ви обидва потрудитися для того, щоб ніщо і ніколи вас не розлучило?

– Само собою, – відповів я.

Еліс набрала відповідь.

– Ви легко пасуєте перед труднощами?

– Ні.

– Чи відкриті ви новому? Чи готові прийняти допомогу від друзів, якщо вони дбають виключно про ваше щастя?

Що за… Еліс подивилася на мене.

– Що скажеш?

– Ну, я так.

– Тоді я теж, – відповіла вона, друкуючи.

– Дуже добре. Ви вільні у цю суботу вранці?

– Вільні? – Еліс подивилася на мене.

– Звичайно, – відповів я.

– Так, – надрукувала вона. – Ви в місті?

– На жаль, у студії в передмісті Дубліна. До вас приїде моя подруга Вівіан і розповість про умови вступу в «Договір». Якщо ви з Джейком серйозно налаштовані на те, щоби поповнити наші ряди, то я вважатиму це за честь. Десята ранку підійде?

Еліс глянула в календар на мобільному, потім відповіла: – Так.

Повідомлення.

– Ось і чудово. Упевнений, ви з Вівіан одразу ж порозумієтесь.

Ми почекали якийсь час, однак повідомлень більше не було.

– Тобі не здається, що все це якось складно? – запитав я.

Еліс посміхнулася.1

– А що тут може бути поганого?

6

Трохи про себе. Я – психотерапевт і психолог-консультант. Хоча у мене були люблячі батьки, а дитинство здавалося ідеальним, проблеми зростання мене не минули. Тепер я розумію, що не я вибрав роботу, а робота вибрала мене.

До Каліфорнійського університету я вступив, щоб вивчати біологію, та незабаром мої інтереси помінялися. На початку другого курсу мені доручили шефство над першокурсниками, які потребують психологічної допомоги. Я вчився і працював із задоволенням. Мені подобалося розмовляти з людьми, вислуховувати їх, шукати рішення проблем. Після закінчення навчання я не захотів завершувати свою кар’єру в психології і вступив до аспірантури Університету Санта-Барбари, де почав вивчати прикладну психологію. Захистивши дисертацію, я поїхав до рідного Сан-Франциско – працювати на кафедрі в університеті та консультувати важких підлітків.

Тепер я маю маленьку приватну клініку, яку відкрив разом із друзями по аспірантурі. Коли півтора року тому ми винайняли приміщення в колишній майстерні з ремонту пилотягів у районі Річмонд, то боялися, що нашого заробітку не вистачить на те, щоб зводити кінці з кінцями. І тому всерйоз подумували про те, щоби паралельно приторговувати кавою з моїм фірмовим шоколадним печивом.

Однак наше підприємство вижило без усяких відчайдушних зусиль. Мої партнери – Евелін (тридцять вісім років, незаміжня, суперрозумна, єдина дитина в сім’ї, родом з Орегона) та Ян (британець, сорок один рік, нежонатий, ґей, старший з трьох дітей у сім’ї) – захоплені, приємні й життєрадісні люди; саме завдяки їхній життєрадісності наш бізнес вижив.

Кожен з нас відповідає за