Борис Джонсон - Омріяний Рим

Також максимальний бал здобув прапороносець, який, хоч і знав, що все пропало, замість віддати орла свого легіону, сховав його за поясом і втопився в трясовині.

Утім, ніщо не могло приховати тієї ганьби, якої зазнала армія. Це було найбільше безчестя від часів битви при Каррах 53 року до н. е., коли парфяни розгромили армію Красса. Вар згубив не лише себе, а й близько 30 000 чоловіків, жінок і дітей. А ще він утратив орлів, священних орлів сімнадцятого, вісімнадцятого й дев’ятнадцятого легіонів — орлів, на яких воїни присягали на вірність Риму. Втрата одного орла означала довічну неславу, а от аж трьох…

Кажуть, коли імператор Август почув про поразку, то нервово походжав сюди-туди у своїх сандаліях на платформі (мав він лише метр шістдесят зросту), час від часу б’ючись головою в стіну. Він рвав на собі одяг, кілька тижнів не голився, не стригся та знай повторював ім’я свого недоумкуватого приятеля Вара. «Quinctili Vare, — стогнав він, гупаючи в одвірок імператорською макітрою, — redde legiones!» Що значить: «Квінтілію Вар, поверни мені легіони!»

Звісно, виконати це прохання Вар уже не міг. А от Арміній вирішив, що було б незле викопати його тіло, відрізати голову й надіслати її іншому германському вождеві на ім’я Марбод, імовірно, щоб показати, що римлян можна легко розбити, і в такий спосіб заохотити його долучитися до повстання.

Марбод його пропозицію відхилив і вирішив натомість відправити голову Августові. Коли будете в Римі, можете самі побачити місце, де вона знайшла спочинок. Вважається, що голову Вара поховали разом з Августом у його мавзолеї, тій занедбаній моторошній цегляній діжці, порослій бур’янами та кипарисами, що зненацька вигулькує понад площею, захаращеною непримітними кафе родом ще з фашистських часів.

Утрачені орли, посилки з головами друзів — після Варової поразки Август, як завжди, запанікував. Злякавшись, що варвари рушать на Рим, він виставив варту в місті й оголосив загальний призов до армії. А коли люди відмовилися вступати до війська, імператор пригрозив конфіскувати майно та позбавити права голосу кожного п’ятого чоловіка, молодшого від тридцяти п’яти, і кожного десятого, старшого за цей вік.

Коли деякі громадяни виявилися аж такими нечемними, що й далі ігнорували його заклик до зброї, він стратив кількох. І це подіяло. Існує згадка, що один римський воїн відрубав двом своїм синам по великому пальцю, воліючи вберегти їх від призову. За це Август продав його в рабство.

Наступні кілька років Августів пасинок Тіберій з імператоровим двоюрідним небожем Ґерманіком провели в германських лісах. Щоправда, цього разу їхньою метою було не завоювати ту землю, а відновити престиж Риму серед місцевого населення. Щоб дістатися місця побоїща, їм знадобилось аж п’ять років.

Між дослідниками до сьогодні точаться запеклі суперечки щодо істинних масштабів Clades Variana, як називали розгром Вара в Римі. Одні кажуть, що втрати римлян становили лише 10 000 осіб і що навіть Вару стало б клепки не наражати на таку небезпеку три легіони. Інші наводять значно більші цифри, але, якоюсь мірою, усе це не має жодного значення. Битва в Тевтобурзькому лісі мала символічну вагу. Вона змусила римлян замислитися над тим, що їхня нездоланна військова машина наштовхнулася на щось темніше й сильніше, хоч і примітивніше за неї.

В описі краєвиду, який відкрився Ґерманіку 15 року н. е., чути дух фільму «Апокаліпсис сьогодні»:

Посеред поля біліли скелети, де розкидані, де звалені докупи, залежно від того, чи тікали воїни, чи відбивалися. Були тут і уламки зброї, і кінські кістки, і людські черепи, прибиті цвяхами до стовбурів дерев. У сусідніх лісах стояли жертовники, в яких варвари принесли в жертву трибунів і центуріонів перших центурій[17].

Римляни вирішили поховати своїх загиблих. Не так давно неподалік Калькрізу знайшли п’ять братських могил. Кістки, що лежали в них, були вкриті глибокими зазублинами. Проте значно глибші рани — психологічні — залишилися на тілі римської еліти.

Розгром Вара став поворотним пунктом у світовій історії, адже після бійні в лісі римляни більше не намагалися колонізувати Германію по той бік Рейну. Як перед смертю сказав Тіберію Август: «Усе, годі. От сюди — і не далі. Намагатися загарбати тих дикунів — те саме, що рибалити на золотий гачок: здобич не варта затрат».

Кордон імперії встановили на тій річці, а в пізніші роки між Рейном і Дунаєм звели limes — лінію прикордонних фортів. А нам лишається тільки замислитися над наслідками рішення римлян не йти далі. Якби Тіберій справді вирішив просунутися до Ельби (а йому це вдалося б, от тільки дорогою ціною), уявіть собі, який би вигляд мала сучасна Європа.

Сьогодні не було б німецької нації, принаймні німці розмовляли б інакше й мали б інший вигляд. Німецький народ говорив би романською мовою, як галли чи іберійці. А якби не стало саксів, не з’явилось би й англосаксів, тож ця книжка була б написана не англійською, а якоюсь іншою мовою.

Німеччина не поділилася б на католицьку й протестантську, як, підозрюю, і вся Європа. У Європейському Союзі ми не мали б цього великого культурного поділу між народами, що смажать на вершковому маслі, й тими, які користуються оливковою олією, між тими, що п’ють пиво, і тими, які п’ють вино. Я вважаю, що це все є безпосереднім наслідком рішення римлян сприйняти розгром Вара як застереження від богів і зупинитися на Рейні.

Та, що найголовніше, якби легіони пішли далі, Рейн не відіграв би тієї сумнозвісної ролі в історії нашого континенту, коли він став сценою мерзенної різанини між німецькомовними та французами. І це не якесь абстрактне історичне jeu d’esprit[18]. Двічі на нашій живій пам’яті ця територія на кордоні між Францією та Німеччиною — на кордоні, установленому ще римлянами, — ставала свідком побоїщ, які є ганьбою нашої цивілізації.

Саме через це побоїще ми й започаткували 1957 року велику ініціативу під назвою Європейський Союз, що його найпершою метою було нерозривно поєднати Францію з Німеччиною, щоб вони більше не могли воювати одна проти одної. Здоровий глузд підказує мені, що ми нарешті досягли цієї мети.

Багато в чому Європейський Союз можна вважати за спадкоємця Римської імперії завдяки тому, що він намагається об’єднати ці широкі й такі різні землі, як колись і римляни, завдяки створенню єдиного ринку, єдиної валюти, політичного союзу. Розбіжність, звісно, полягає в тому, що цього разу ми не вдаємося до кровопролиття й насильства, а м’яко заманюємо