Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

та партія «Право і справедливість» (ПіС, пол. Prawo i Sprawiedliwość), заснована 29 травня того самого року.

Обидві партії взяли участь у парламентських виборах 23 вересня 2001 року. На виборах до Сейму, нижньої палати польського парламенту, яка нараховує 460 депутатів, ГП посіла друге місце (12,68 % голосів) і здобула 65 мандатів, а ПіС — четверте місце (9,5 %) й отримала 44 мандати. У виборах до Сенату, верхньої палати, яка нараховує 100 сенаторів, ГП і ПіС брали участь у складі багатопартійного блоку «Сенат 2001». Він посів друге місце за кількістю голосів (24,42 %) і отримав 15 мандатів, при цьому ГП дісталися два мандати, а ПіС — жодного. Обидві партії після тих виборів не взяли участі у формуванні нового уряду і перейшли в опозицію, сподіваючись на кращі результати на наступних виборах.

Справді, 25 вересня 2005 року відбулися парламентські вибори, на яких перше місце здобула ПіС, а друге — ГП. На виборах до Сейму результат ПіС склав 26,99 % голосів і 155 мандатів, ГП — 24,14 % голосів і 133 мандати. На виборах до Сенату — 20,76 % і 49 мандатів у ПіС, 16,88 % і 34 мандати у ГП.

Можна довго аналізувати різницю у програмних засадах і політичній практиці двох партій. Важливіше інше: на агітацію ПіС найбільше клюнули виборці в бідніших і економічно слабших південно-­східних воєводствах, тоді як за ГП пішли виборці із заможніших та економічно краще розвинутих західних і північних воєводств, а також із Варшави й Лодзі в Центральній Польщі. Обидві партії врахували це і намагалися говорити те, що хочуть почути їхні виборці.

Невдовзі відбулися президентські вибори, на яких основними конкурентами стали лідер ПіС Лех Качинський та лідер ГП Дональд Туск. 9 жовтня в першому турі Туск обігнав Качинського з рахунком 36,33 % проти 33,1 %. Однак 23 жовтня у другому турі переможцем із двобою вийшов Качинський, який обійшов Туска з рахунком 54,04 % проти 45,96 %.

Після цього 31 жовтня ПіС, хоча й не мала більшості в парламенті, сформувала уряд, очолив його представник ПіС Казімеж Марцинкевич. А ГП узяла на себе роль головної опозиційної партії. 14 липня 2006 року після відставки Марцинкевича було сформовано коаліційний уряд. До коаліції з ПіС увійшли кілька інших партій, але не ГП. Головою уряду став Ярослав Качинський — брат-близнюк президента Леха Качинського.

11 серпня 2007 року владна коаліція розвалилася, наслідком чого стали позачергові парламентські вибори 21 жовтня. Цього разу ГП вийшла на перше місце, обігнавши ПіС. На виборах до Сейму ГП отримала 41,51 % голосів і 209 мандатів, а ПіС — 32,11 % і 166 мандатів. На виборах до Сенату ГП здобула 39,14 % голосів і 60 мандатів (тобто абсолютну більшість), а ПіС — 31,38 % і 39 мандатів. 16 листопада за підсумками виборів було сформовано уряд на чолі з лідером ГП Дональдом Туском.

10 квітня 2010 року польська державна делегація на чолі з президентом Лехом Качинським вилетіла з Варшави до Смоленська для участі в жалобних заходах з нагоди 70-ї річниці розстрілу органами НКВС СРСР польських військовополонених у Катинському лісі під Смоленськом. Поблизу Смоленська літак розбився, Лех Качинський, його дружина і всі члени делегації загинули.

Унаслідок цієї трагічної події довелося знову проводити позачергові президентські вибори. Передвиборча кампанія проходила в ситуації, коли суспільну увагу було прикуто до обговорення версій авіакатастрофи. Звичайно, поляки дуже співчували родичам загиблих, зокрема родині Качинських. Це підвищувало шанси на перемогу Ярослава Качинського, якого ПіС висунула на посаду президента замість загиблого брата. Та, попри всі чинники, які грали на його користь, Ярослав Качинський здобув друге місце. 20 червня в першому турі він програв висуванцю від ГП Броніславу Коморовському з рахунком 36,46 % проти 41,54 %, а 4 липня у другому турі — з рахунком 46,99 % проти 53,01 %.

Та сама картина згодом повторилася на парламентських виборах 9 жовтня 2011 року. ГП зміцнила свою перевагу, отримавши на виборах до Сейму 39,18 % голосів і 207 мандатів, тоді як результат ПіС становив 29,89 % і 157 мандатів. На виборах до Сенату ГП здобула 35,6 % голосів і 63 мандати (тобто знову абсолютну більшість), а ПіС — 26,94 % і 31 мандат. 18 листопада за підсумками виборів було сформовано другий уряд Дональда Туска.

30 серпня 2014 року Європейська Рада затвердила Туска на посаді президента цього органу терміном на два з половиною роки, починаючи з 1 грудня 2014-го. Це стало неабияким успіхом для цілої Польщі. Нагадаємо, що Європейська Рада — колективний орган ЄС, який визначає загальні політичні напрями і пріоритети ЄС. До складу Європейської Ради входять очільники держав або урядів країн-­членів ЄС, президент Європейської Ради і президент Європейської Комісії. Президент Європейської Ради головує на її самітах, і він головний представник ЄС на світовій арені.

У зв’язку з цим призначенням Туск пішов у відставку з посади голови уряду. 22 вересня було призначено уряд Еви Копач. 8 листопада Туск подав у відставку ще й з посади голови ГП, передавши обов’язки Копач.

Результати роботи урядів ГП (тобто двох урядів Туска й уряду Копач) вивели Польщу на перше місце в Євросоюзі за динамікою економічного зростання. Дані Євростату21 свідчать, що всі роки з 2008-го по 2014-й, протягом яких тривала діяльність урядів ГП, реальний (тобто відкоригований з урахуванням зростання цін) валовий внутрішній продукт Польщі зростав, демонструючи значно кращу динаміку, ніж реальний ВВП усього Євросоюзу.

Зокрема, Польща одна з 28 країн ЄС зберегла позитивну економічну динаміку 2009 року, який став найтяжчим роком світової фінансової кризи. Тоді реальний ВВП Польщі зріс на 2,8 %, зате реальний ВВП усього ЄС упав на 4,3 %. Середньорічні темпи зростання реального ВВП за 2008–2014 роки в Польщі склали 3,1 %, у ЄС — лише 0,2 %. У підсумку Польща мала 2014 року реальний ВВП на 24 % вищий, ніж 2007-го, тоді як реальний ВВП ЄС за цей час зріс лише на 1,7 %. Ця тенденція збереглася і 2015 року: реальний ВВП Польщі зріс на 3,8 %, тоді як ЄС узагалі — на 2,3 %.

Ще швидше, ніж реальний ВВП, зростала реальна зарплата. За даними польського статистичного відомства, середньорічні темпи зростання реальної зарплати за 2008–2014 роки в Польщі сягнули 5,3 %. Завдяки цьому реальна зарплата 2014-го була на 44 % вищою, ніж 2007-го22. У 2015 році реальна зарплата зросла ще на 4,2 %23.

І ось у цих умовах 2015 року відбулися спочатку президентські, а потім парламентські вибори. ГП знову висунула Броніслава Коморовського, якому тоді виповнилося