Який Церетелі - Вибрана проза, Який Церетелі

кокетуванні, однак фактом є і те, що він знав: думки та емоції, вплетені в його твори, вагомі не лише для нього самого, а й для всього грузинського народу. Знав він і інше: відстояти правду, захистити істину — означає морально збагатити суспільство.

Доступними лише йому шляхами Акакій проникав у саму серцевину таємниць життя, оголюючи їхню сутність, і разом з тим він не боявся загадкової темряви, звідки йому щастило добувати золоті злитки істини, нерідко гіркої, страшної, але необхідної. Поет щоразу виявляв гідну поваги готовність подолати замкненість, посперечатися з часом, повести з ним жвавий діалог з питань сучасності.

Акакій Церетелі мав гострий зір, умів дошкульно влучати в ціль і разом з тим передавати найтонші порухи душі. Володіння таїнством гармонії дозволяло йому на підставі психологічних спостережень відображати життя в різних ракурсах, даючи йому оцінку. Усе це вимагало, окрім яскравого таланту, ще й неабиякої громадянської мужності, а її поетові ніколи не бракувало. Наприклад, у березні 1880 року Акакія, за його ж словами, «мало не заслали в Сибір» за публікацію вірша «Весна» («Ластівочка прилетіла,..») в газеті «Дроеба». Автор сміливо відгукнувся на вбивство імператора Олександра II і висловив надію, що «мине негода... і весільної природа заспіває у цвіту». 1907 року Акакій Церетелі, щоправда, ненадовго, а все-таки потрапив за грати: йому не пробачили карикатури на тифліського губернатора Рауша фон Траунбергера з саркастичним віршем у власній газеті «Хумара» («Жартівник»), забороненій з першого ж номера.

Коли говоримо про громадянську мужність поета, слід згадати також його захисну промову на процесі сванів, котрих судили за збройний опір представникам влади. Ця промова — своїм гуманізмом, пристрасним бажанням докопатися до істини, логічністю суджень і доказів — справила певний вплив на рішення суду. Вона є не лише своєрідним документом про суспільне життя того часу, а й чудовим зразком письменницького правдолюбства.

Нейтрального мистецтва не буває. На ньому завжди позначається час, воно — продукт епохи, і хоче автор того чи ні, все ж відбиває певну тенденцію. Тенденційність творчості Церетелі полягала передусім у демократичній відкритості й народності, у відстоюванні інтересів простого люду, волі. В поняття «воля» письменник вкладав соціально-політичне відродження нації і боротьбу за досягнення цієї мети. Тому він так захоплено зустрів палким словом схвалення першу російську революцію, невтомно закликав до вирішального наступу. В буремні дні 1905 року немолодий уже Церетелі створює низку політичних віршів («Я довго спав, стомившись тяжко», «Юні люди, друзі милі...», «Чую, чую неугавний...», «Геть!»), сповнених бійцівського запалу і натхнення.

Народ в борні... Народ підвівся, —

Не стримаєш ти руху мас, —

Бо клич лунає одностайний:

Геть уряд! Геть і геть од нас! —

(Переклав М. Бажан)

лунав на всю Грузію поетів голос.

У грандіозному русі народних мас Акакій Церетелі вбачав шлях до звільнення батьківщини від самодержавного гніту. Своїх співвітчизників він надихав вогненним словом проповідника, агітатора, трибуна. Свідченням щирої симпатії Церетелі до справедливої боротьби пролетаріату є його переклад «Інтернаціоналу», що з’явився друком теж 1905 року.

Якщо лірична поезія Акакія Церетелі проростає з сучасності, то його епічні та драматичні поеми побудовані на історичному матеріалі з життя грузинського народу. Автор звертається до постатей видатних діячів минувшини й показує їх у дії, в складних трагічних ситуаціях. В основному, це їхня боротьба з іноземними загарбниками в ім’я порятунку національної незалежності, збереження духовних і матеріальних надбань. Першу поему — «Баграт Великий» — Акакій Церетелі написав у 1875 році, а потім були багатопланові епічні полотна «Торніке Еріставі», «Натела», «Тамар Цбіері», «Патара Кахі» та інші, що склали високохудожній поетичний літопис Грузії.

Епічні та драматичні поеми Акакія відзначаються чіткою архітектонікою і закономірним розвитком ідей, послідовністю дій. Автор щоразу визначає собі мету: суто літературну й суспільно-політичну, якої досягає завдяки логіці побудови твору. При всьому розмаїтті історичної фактури, несхожості характерів дійових осіб, при часовій віддаленості, об’єднуючим в епічних творах Церетелі є націленість їх на актуальні питання доби. На думку поета, вони полягали у протистоянні злу, в утвердженні власної національної та людської гідності. Переможений той, хто почуває себе переможеним, а народ не має права на таке почуття.

Грузинське військо, змальоване в поемі «Торніке Еріставі», повертаючись з походу, співає:

До кавказьких скель прикутий

Амірані. Його муки —

Образ Грузії, а наші

Вороги — то хижі круки.

Прийде час — розірве пута

Наш народ — народ героїв,

Що в стражданні днів численних

Душу мужністю озброїв.

(Переклав Л. Дмитерко)

«Прийде час...» — ось про що мріє поет, ось куди спрямований його оптимістичний погляд.

Акакій Церетелі виплекав метафору чонгурі, що уособлює всю Грузію. Сім струн — то сім грузинських князівств, єдність яких є гарантом могутності держави, її нездоланності.

Чонгурі — Грузія моя,

А струни, скільки їх було, —

Це ми усі, одна сім’я!..

(Переклав М. Бажан)

Це теж уривок з пісні, яку співає Натела — головна героїня однойменної поеми. Певно, не випадково всі свої важливі постулати автор викладає саме в такій мажорній формі: він вірить, сподівається і намагається сповнити такими почуттями і своїх читачів.

Утвердження безмежної відданості батьківщині, самопожертви заради її майбуття стало лейтмотивом і прози Акакія Церетелі, зокрема повісті «Баші-ачукі», однієї з перлин грузинської белетристики XIX століття. Плавність сюжету, повнокровність образів, поетичність мови, майстерне злиття історичної правди з правдою художньою робить патріотичну ідею твору ненав’язливою. Вона не випинається, а захована десь усередині і входить у нашу свідомість непомітно, наче сама собою. Повість «Баші-ачукі» разом із кращими ліричними та епічними творами Акакія належить до вічнодіючої класики, яку читають і перечитують не лише тому, що автор — класик, а передусім тому, що вона насичена гуманістичними ідеалами і становить неминущу естетичну цінність.

Те саме можна сказати і про «Пережите», що лишається і нині одним з кращих зразків грузинської мемуарної прози. Як прозаїк Церетелі залишив досить вагому спадщину. Це — оповідання, притчі, легенди, написані колоритно й образно. Письменник був відчайдушним борцем за єдину літературну грузинську мову, і це особливо характерно для його прозових творів. Разом з «Баші-ачукі» і «Пережитим» до золотого фонду нашої літератури увійшли оповідання Акакія Церетелі «Біси», «Гогія-чонгурист», «Потрійна любов», «Смерть», які приваблюють тонким психологізмом, достовірністю життєвого матеріалу, гостротою сюжету, наявністю певних елементів авантюрного роману.

Багато енергії й таланту віддав Церетелі відродженню грузинської сцени. Наприкінці 60-х років, після закриття театру Георгія Еріставі, поет створив акторські трупи в Кутаїсі, Тифлісі, сприяючи