Шекспір Вільям - Генріх VI : Частина 3, Шекспір Вільям

Справді ворог наш?
Ох ні, ні, ні! Це син єдиний мій!
Коли в тобі ще жевріє життя,
Розплющ, дитино, очі! Глянь, як злива,
Що буря серця принесла, проллється
Тобі на рани, що й мене вбивають!
О боже, зглянься на цей вік злощасний!
Які лукавства й виверти жахливі,
Безглузді, неприродні і страшні
Породжує смертельна колотнеча!
Зарано, сину, дав тобі життя,
: Запізно я тебе життя позбавив!
Генріх За лихом лихо! Туга нестерпима!
Умерти б і покласти край нещастям!
О зжалься, зжалься, добре небо, зжалься!
Червона й біла на обличчі в нього
Троянди — чвар фатальні кольори:
Одну нагадує пурпурна кров,
А другу — сполотнілий вид його.
Зів'янь, одна,— розквітни, друга! В'януть
В двобої вашім тисячі життів.'
Син Як мати, взнавши про загибель батька,
Зажуриться, не втішиться ніколи!
Батько Як жінка, взнавши про убивствр сина,
Ридатиме, не втішиться ніколи!
Генріх Як вся країна короля зневажить'
За все лихе й не втішиться нізащо!
Син Коли так син над батьком сльози лив?
Батько Коли над сином батько так тужив?
Генріх Коли з підлеглими король так плакав?
Страшне в вас лихо, та моє — страшніше.
Син Візьму тебе й наплачусь над тобою.
(Виходить, несучи тіло батька)
Батько Ці руки будуть саваном тобі,
А серце домовиною,— ніколи,
Мій сину, образ твій не згасне в нім.
Мій стогін буде по тобі подзвінням!
Жалобу чорну понесе твій батько,
Скорботу невигойну, мов Пріам,
Що доблесних синів своїх утратив.
Я заберу тебе. Що нам той бій!
Я — не солдат, а вбивця, сину, твій!
(Виходить, несучи тіло сина)
Генріх Жаль, страдники, печальних ваших доль,
Та ще стражденніший за вас король.
Гамір бою, сутички.
Входять королева Маргарита, принц Уель-
ський та Ексетер.
Принц Тікайте, батьку! Друзі всі втекли.
Уорік б'ється, мов бугай шалений.
Мерщій! Смерть невблаганна мчить сюди.
Маргарита Владарю, на коня! Негайно в Бервік!
Едвард і Річард — наче злі хорти,
Що вгледіли сполоханого зайця:
Яріє лють в очах розпаленілих,
А криця закривавлена в руках,-
Наздоганяють нас. Мерщій тікаймо!
Ексетер Біжім! їх окриляє помста люта.
Не час тепер вагатися. Покваптесь!
Або за мною слідом вирушайте.
Генріх Ні, любий Ексетере, я — з тобою.
Лишитись не боюсь, та краще все ж
За королевою піду. Вперед!
Виходять.
СЦЕНА 6
Там жб. ' ' :
Гучний гамір битви.
Входить 'поранений К л і ф ф о р д,
Кліффорд Вже догоря, згаса моя свіча,
Що королеві Генріху світила,
Ланкастере! Боюсь твого падіння
Більш, як розлуки тіла із душею.
Тобі немало друзів здобули
Любов до мене й страх переді мною.
Та ось я впав.,Умру — й ослабне спілка
На лихо Генріху, на втіху Йорку.
Адже, мов мухи влітку, чернь роїться!
Мошва летить на сонце,— нині ж сяє
Хто, як не Генріхів запеклий ворог?
О Фебе! Краще б ти не дозволяв,
Щоб Фаетон ясними кіньми правив.
Землі б тоді вогненна колісниця
Не опалила. І якби.належно
Ти, Генріху, владарював, як батько
Або ж твій дід,— не поступався Йоркам,
Не розвелося б їх, неначе мух;
Я й тисячі таких же .в цім краю
Вдів по собі невтішних не лишили б,
І ти б на троні мирно возсідав.
Ласкавий легіт пестить бур'яни,
Поблажливість розбещує злодіїв!..
Зітхання марні, невигойні рани,
Нема ні сил, ні змоги утекти.
Нещадний ворог, він не зна жалю,
Та я й не заслужив того жалю.
Ятряться болісно смертельні рани,
Я, спливши кров'ю, млію. Що ж, добийте,
Уорік, Річард, Йорк, сюди спішіть:
Батьків убив я ваших — відомстіть.
(Зомліваі) .,,-.,..'
Гамір битви. Сигнал відбою.
Входять Едвард, Геор г, " Р'і ч а р д,;'М онт ег'ю, У о рік і солдати.
Едвард Спочиньмо, доля усміхнулась нам,
Обличчя хмурі хай осяє мир. ; :
Частина військ криваву королеву
Жене, якій коривсь король смиренний,
Мов парус кориться шаленій бурі
І корабель жене супроти хвиль.
Гадаєте, що з ними втік і Кліффорд?
Уорік Ні, врятуватись він ніяк не,міг.
Тут, перед Річардом, таке скажу:
його ваш брат позначив для могили,
Тож він напевне мертвий, де б не був.
Кліффорд стогне і вмирає.
Едвард Чий дух так тяжко з тілом розстається?
Річард Так стогнуть, відчуваючи загин.
Едвард Глянь, хто це. Друг чи ворог — благородно
З ним повестися треба — бій скінчився.
Річард Забудь про милосердя — це ж бо Кліффорд!
Не вдовольнився він, відтявши гілку —
Зеленолисту Ретлендову юнь,-
А ніж нещадний свій ввігнав у корінь,
З якого ніжний пагін виростав,
І Йорка, батька нашого, убив.
Уорік З-над брами Йорка голову знімімо
І, замість батькової, що її
Повісив Кліффорд, почепімо цю:
За все сповна віддячувати слід.
Едвард Несіть сюди зловісного сича,
Який нам тільки смерть пророкував.
Тепер квиління хиже спинить смерть,
Лихий язик вгамується навік.
Солдати виносять тіло наперед.
Уорік Мені здається, втратив тяму він.
Чи впізнаєш нас, Кліффорде, скажи?..
Його життя згасила чорна смерть —
Не бачить нас і наших слів не чує.
Річард Якби ж почув! А може, й чує він,
Та хитро прикидається, бо хоче
Уникнути принизливих знущань,
Яким піддав він батька перед смертю.
Георг То допечи йому дошкульним словом.
Річард Благай нас, Кліффорде,— хоч і намарне.
Едвард Кайсь, Кліффорде, безсилим каяттям.
Уорік Виправдуй, Кліффорде, свої грїжи.
Георг А ми тортури виправдаєм ними.
Річард Ти Норка шанував, я ж Йорків син.
Едвард Як Ретленда жалів, так я — тебе.
Георг Де вождь і захисник ваш — Маргарита?
Уорік Вони ж кепкуютьі Лайся, як ти звик.
Річард Не чуть прокльонів? Світ перевернувся.
Коли не ганить приятелів Кліффорд,
Це значить — він умер. Клянусь душею,
Руки не пожалів би, щоб для втіхи
Його на дві години оживить.
Відтяв би руку — хай би захлинувся
В потоці крові кат, чию неситість
Ні йорк, ні Ретленд не потамували.
Уорік Вже мертвий він. Хай голова злочинця
Замінить Йоркову яа міста брамі.
А зараз — в Лондон маршем тріумфальним,
Там коронуємо тебе, Едварде.
Тоді у Францію подамся я
Просить принцесу Бону в королеви.
Так поєднаємо два королівства,
І вже нам будуть зовсім не страшні
Розбиті, та недремні вороти.
Бо ж, хоч безсилі вжалити тебе,
Все ж ображатимуть дзижчанням слух.
Я спершу коронацію побачу,
А потім — через море, у Бретаиь,
Чудовий шлюб Едеарду влаштувати.
Едвард Хай буде так, як хоче ваш Уорік,
Я сперся на його плече й ніколи
Нічого без його поради й згоди
Не розпочну. Тепер, мій брате Річард,
Ти ібудеш герцог Глостер. Ти, Георгу,
Будь герцог Кларенс. Ну, а наш Уорік
Хай порядкує всюди разом з нами.
Річард Хай Кларенс буду я, & він хай — Глостер,
Бо надто вже те герцогство зловісне.
Уорік Облиш! Які дурниці! Має Річард
Буть Глостером. А зараз — швидше в Лондон!
Хай там належно ушанують нас.
Виходять.

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕКА 1
Пуща па півночі Англії.
Входять два лісник" з арбалетами в руках.
1-й лісник Сховаймося у темній гущині.
По цій галяві олені ітимуть;
У закутку глухому иричаївшись,
Найкращого з них виберем собі.
2-й лісник Зійду на пагорб, стрельнімо удвох.
1-й лісник Це неможливо. Звук твоєї зброї
їх надя&а, й мій постріл буде марний.
Прицільмося добряче, ставши тут,
А поки що, аби не кудьгув-ати,
Я роаповімі, що еталоєя зі мною
На цьому ж місці кілька днів тому.
2-й лісник Іде хтось. Зачекай, хай нас мине.
Входить переодягнутий король Генріх, із молитовником в руках.
Генріх 3 Шотландії прокравсь я привітати
Жагучим поглядом свій любий край.
Ні, Гаррї, ні, це не твоя земля.
Загарбано твій трон, віднято скіпетр,
Єлей, що ним помазаний ти, стерся,
Ніхто тебе державцем не назве,
Ніхто не схилиться й ні правосуддя,
Ні милості у тебе не иопросить.
Та й чим зараджу? Сам я безпорадний.
1-й лісник Еге, цей олень має цінну шкуру.
Король колишній. Схопимо його!
Генріх Лихій недолі я піду назустріч,-
Так наймудріше, кажуть мудреці.
2-й лісник Чого ж шш зволікаємо? Хапаймо.
1-й лісник Не поспішай, послухаємо ще.
Генріх Підтримки просять королева й син
У Франції. Я чув — Уорік там,
Щоб висватать Людовіка сестру
Едвардові. Якщо це тільки правда,
Ваш клопіт марний, бідна королево
І сину. Бо Уорік красномовний
Людовіка переконає швидко.
Але — як жінка, гідна співчуття,-
На нього, може, вплине й Маргарита.
її ридання короля зворушать,
Розчулять сльози й серце кам'яне.
Розтав би й тигр, почувши плач її,
Й Нерона щирим жалем пройняло б
Гірке її невтішне голосіння.
Але вона з благанням, а Уорік —
З дарами. Просить Генріху підтримки
Вона, а він — Едвардові дружину.
; Вона крізь сльози каже: "Генріх в горі"?
А він з усмішкою: "Едвард на троні".
Нещасна з туги й слова не промовить —
Уорік королю своє розкаже,
Що схоче, доведе — і короля
Відверне, врешті, геть від Маргарити.
Домовиться про шлюб і допомогу,
Едвардове становище зміцнить.
Отак, напевно, й буде, королево,-
Ти підеш, бідолашна, з чим прийшла.
2-й лісник Про королів і королев говориш?
Ти хто?
Генріх Хтось більший, ніж здаюся вам,
Та менший, ніж родився^Я людина
І меншим чимсь уже не можу бути.
Про королів усі говорять. Чом же
И мені про них не можна говорити?
2-й лісник Говориш так, мов сам ти був король.
Генріх Так, я в душі король. Цього вам досить?
2-й лісник Але, як ти король, де ж твій вінець?
Генріх У серці в мене, а не на чолі,
Не вкритий діамантами, незримий.
Вдоволенням він зветься: королі
Таким вінцем не часто володіють.
2-й лісник Вдоволенням увінчаний король,
Вдоволений вінцем, ви вдовольніться
Ще й тим, що з нами підете. Здається,
Що ви — Едвардом скинутий король.
А ми йому на вірність присягали
І візьмем вас, як ворога його.
Генріх Ви зроду не порушували клятви?
2-й лісник Такої — ні, і зараз не порушим.
Генріх Де ви жили, як я владарював?
2-й лісник На цій землі, де й нині живемо.
Генріх Я немовлям помазаний на трон,
Були мій батько й дід мій королі.
Мені на вірність присягали ви,
Тож клятви не порушили, скажіть?
1-й лісник Ні,
Як ви були король, були ми вірні.
Генріх Хіба ж я вмер? Не дихаю? Не знали,
У чому ви клялися, простаки!
Здмухнув пір'їнку я з обличчя; гляньте,
Як вітерець несе її назад,
То слухається подиху мого,
То повіву скоряється вона,
На дужчу силу завжди здаючись.
Такі ж ви легковажні, прості люди.
Та клятви не порушуйте. Не хочу,
Щоб відчували ви якусь вину.
Ну що ж, ходім, скоряється король;
Ви — королі, а я — підданець ваш.
1-й лісник Ми вірні слуги короля Едварда.
Генріх І знову б вірні Генріху були,
Якби на троні опинився він.
1-й лісник В ім'я Всевишнього і короля
Ви йти повинні з нами до властей.
Генріх Ведіть, в ім'я господнє.