Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

Солідарною, об'єднаною боротьбою та посвятою і жертвенністю, а не прошацтвом чи принизливими депутаціями до цісаря у Відні – учився наш народ здобувати свої права.

Всю діяльність «Молодої України» ведено по виразно всеукраїнській, соборницькій лінії, і тому вона мала великий вплив на російську Україну, де існували численні студентські громади та революційні організації, що стояли в живім зв'язку з «Молодою Україною». Брошуру М.Міхновського «Самостійна Україна» виправили до друку та таємно, зі значними перешкодами, видрукували у Львові члени головного комітету «Молодої України». Десятки тисяч накладу різних брошур соціяльно-революційного змісту друкувались у Львові та перепачковувались на Україну заходами членів організації МУ. Ці зв'язки зі східньою Україною утримували В.Старосольський, Л.Ганкевич, Л.Цегельський, С.Горyк і В.Темницький. До організації «Молодої України» приїздили представники РУП, яких вітали з щирим одушевленням. Також із «Молодої України» їздили таємно до Києва В.Старосольський, В.Загайкевич, Л.Ганкевич і В.Темницький. Ці взаємини в активній революційній роботі скріплювали соборницьку солідарність спільної боротьби.

Так отже цей масовий рух української молоді в перших роках ХХ-ого століття, що оформився в організації «Молода Україна» та мав тисячі ідейних членів і сильні організації в усіх осередках високих шкіл Австрії та середніх Галичини й Буковини, як рівнож і численних симпатиків між студентською молоддю російської України, – відіграв особливу ролю та поклав сильні основи під новітні методи боротьби українського народу за волю, та соборну державність. Рух цей був самобутній та творив переломове явище українського життя, діяв незалежно від існуючих тоді політичних партій, хоч і в порозумінні з ними.

Своїми новими самостійницькими, поступовими, демократичними та революційними ідеями він надав ясний напрям усій громадській праці молодої української генерації та намітив шлях, яким прямувала вся українська молодь до 1914 року, то є до моменту, коли великі історичні події дозволили їй зі зброєю в руці боротися за здійснення ідей «Молодої України».

Покликана до життя її першими ідеологами та провідниками, організація молоді, продовжувала дальше свою відповідальну роботу після 1902 р., вправді під зміненими назвами, як Організація Української Молоді, Комітет Української Молоді (КУМ), Український Студентський Союз, Драгоманівські Громади та інші, – але дух організації, її основні ідеї та внутрішній зміст праці були ті самі. Ціле десятиріччя перед світовою війною – це безперервна, завзята боротьба університетської молоді Галичини за український університет. Бурхливі демонстрації, криваві бійки на університеті з поляками, карні судові процеси, арешти, загальна голодівка студентів у тюрмі, криваві демонстрації на університеті, в яких згинув В 1910 р. від ворожої кулі студент Адам Коцко, багато ранених,[10] масовий судовий процес 101-го студента, – це все будо ясним доказом бойового наставлення загалу українського студентства. А рівночасно йшли освідомлювання і організація широких народних мас. Заснування тисяч політичних, освітніх, руханкових і кооперативних організацій по селах і містах, – це була в головній частині робота української студентської молоді. Масові політичні віча, демонстрації, величаві січові й сокільські свята, боротьба за демократичну реформу виборчу, виборча акція до сойму й парляменту – розворyiили до свідомого національного життя сотки тисяч народу. На очах росла і кріпшала народна сила. Зрадницькі впливи москвофільства падали. Були також численні жертви від стрілів жандармерії. Із рук 21-річного українського студента М.Січинського, згинув у Львові в 1908 році репрезентант насильницького польського панування над українським народом, намісник гр. А. Потоцький.

Січовий і сокільський рух

Того ж місяця і того ж 1900 року, коли українське стyдентство проголосило публічно у Львові домагання створення самостійної української держави, – із глибин карпатських гір, з-над Прута і Черемоша пролунала по всій Україні нова бадьора січова пісня: «Гей там на горі Січ іде!» Вліті 1900 року заснували в селі Завалі коло Снятина перше руханкове товариство «Січ». Це був початок славного січового руху, величавого походу і енергійної праці десяток тисяч новітніх січовиків, які нав'язали перервану нитку традиції славної Козаччини та відродили гордого і сміливого духа Запорізької Січі. Заснування і розвиток січової організації – це велика заслуга її творця і провідника д-ра Кирила Трильовського, який в 1913 році створив при Українськім Січовім Союзі Стрілецьку Секцію, як керуючий центр передвоєнного стрілецького руху, а з вибухом війни став головою Української Боєвої Управи.

Січовий рух шириться під ідейним прапором гетьмана Івана Мазепи, в дусі помсти за Полтаву і за зруйнування Січі. Грімко лунає січова пісня про Дніпро, козацтво, степи, Шевченкову могилу, Чорне море, – вся українська земля стає органічним елементом духовости галицьких українців.

Січову організацію за її бунтарський та самостійницький дух, завзято переслідувала австро-польська державна адміністрація. Тисячі січовиків пересиджували в арештах та платили грошові кари за ношення січових відзнак, а по селянських хатах відбувались численні ревізії. Карні процеси за січові походи і збори були на денному порядку. Багато «Січей» розв'язували, а провідників січового руху карали тюрмою за штучно видумані провини. В червні 1908 року д-р К.Трильовський, разом з чеським парляментарним послом, пізнішим президентом Чехословацької Республіки Т.Масариком, відбули в Празі велике віче для протесту проти переслідування «Січей» австропольськими властями.[11]

Під непереможним впливом січового руху виховувалось усе тодішнє молоде селянське покоління, росла національна свідомість, зникали останки рабської психології, защіплюваної століттями українському народові його ворогами, виростав новий тип українця, що віднайшов свою людську і національну гідність та своє місце в світі.

Паралельно із січовою організацією постали і розвивалися гімнастичні товариства, що звалися «Сокіл». Вони діяли під nроводом фахівця руханкової справи, проф. Івана Боберського, пізнішого ініціятора стрілецьких секцій при сокільських організаціях та заслуженого члена Української Боєвої Управи. Завдяки енергії і знанню свойого голови, «Сокіл» користувавсь здобутками та методами модерного фізичного виховання, а слова бадьорого сокільського гимну: «Боротись будемо, Соколи, всі ми, за нашу святу Україну!», найкраще з'ясовують мету сокільських товариств, яких національно-державницьке спрямування йшло по одній лінії з «Січами».

Число січових і сокільських товариств доходило перед війною – до двох тисяч.

Це велика історична заслуга січового і сокільського рухів та їх творців, що своїм живим, бадьорим і емоціональним змістом, защепили в маси нашого народу глибоке національне почуття