Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

університету, Володимир Старосольський,[4] палкий український самостійник та ідеаліст, людина криштального характеру, глибокої вродженої культури, небуденного таланту та сердечної і товариської вдачі. До гурту основників та перших організаторів і ідейних провідників «Молодої України» належали оці її передові члени: Євген Косевич, Лонгин Цегельський, Теофіль Мелень, Остап Грабовський, Семен Горук, Михайло Галущинський, Антін Крyшельницький, Володимир Темницький, Лев Ганкевич, Степан Баран і Володимир Гуркевич.[5] Була це високоідейна, характерна громада, що мала в своїм середовищі багато людей великого інтелекту, високоосвічених у всіх галузях людського знання, а зокрема основно обзнайомлених із сучасними світовими суспільними рухами та поступовими теоріями й умовими течіями. Вона брала найактивнішу участь та надавала напрям усьому нашому громадському та політичному життю тих часів. Була це доба надзвичайного ентузіязму молоді, що не погоджувалась із австрійським льоялізмом офіційного проводу української політики, і яка щиро і некомпромісно приймала гасло самостійної України, як своє «вірую», яке треба вщіплювати щоденно в дyшу кожного українця, бо воно не є якоюсь далекою мрією, тільки нашою першою й основною метою.

Члени «Молодої України» були визнавцями різних суспільних і філософічних світоглядів та активними членами усіх українських політичних партій і провадили між собою незвичайно живі й серйозні дебати на суспільно-політичні й світоглядові теми. Та не зважаючи на це, вони як люди високої культури та ідеї, і як дійсні демократи – були без застереження толерантні супроти себе, довіряли собі та взаємно себе поважали. Об'єднувала їх спільна всім ідея самостійної української державности. В цій атмосфері глибокої товариської та громадської моралі виростала вся тодішня українська молодь.

Для поширення своїх ідей між українським громадянством та найширшими колами молоді, видавала організація місячний журнал «Молода Україна». Про надзвичайну популярність та вплив «Молодої України» свідчить низка масових актів та публічних виступів, які в історії українського відродження є подіями історичного значення.

Першою історичною маніфестацією «Молодої України» був загальний з'їзд українського студентства і середньошкільників в липні 1900 року у Львові, який при надзвчайнім ентузіязмі всіх учасників проголосив національно-державницьке кредо «Молодої України». З'їзд прийняв резолюцію, що «тільки в самостійній, власній державі знайде українська нація повну свободу розвою». Перший раз на українських землях проголошено на цьому з'їзді, публічно, домагання створення незалежної і соборної української держави, і це домагання стало провідним гаслом усієї української молоді та повело її в ряди Українських Січових Стрільців в 1914 році. Справу української державностй на цьому з'їзді реферували Володимир Старосольський і Лонгин Цегельський, автор виданої тоді та масово поширюваної книжки: «Русь-Україна і Московщина», в якій на основі ідей і науки вчителя тодішньої української молоді, М.Драгоманова, обгрунтовано постулят української державности по думці української історичної традиції та пануючих тоді в Европі поступових і демократичних ідей.[6] Тодішній щоденник «Діло» зігнорував цей з'їзд, не подаючи навіть змісту ухвалених резолюцій. Сміливий виступ молоді заскочив нашу старшу інтелігенцію.[7]

Другою історичною акцією, веденою «Молодою Україною», була рішуча, масова, революційна боротьба за український університет у Львові. Її вели шляхом бурхливих демонстрацій і актів, а замість легального випрошування свойого права у польських та австрійських можновладців шляхом петицій та парляментарних внесків – перенесла молодь боротьбу за університет між широкі народні маси та зв'язала її ідеологічно з постулятом самостійної України. Університетську боротьбу виразно поставлено як одну з перших передумов в боротьбі за нашу державність та зв'язано її рівночасно з політичними й соціяльнимй інтересами народних мас.[8] Завершенням тої радикальної боротьби за університет було рішення «Молодої України» восени 1901 р. – покинути демонстраційно Львівський університет та перенестись на дальші студії на інші австрійські університети. І вся українська студентська молодь при гарячому співчутті та жертвенній допомозі усієї суспільности, в числі коло 1000, у високому почутті національної гордости та віри в перемогу, покинула Львів. Про українську справу заговорив світ. В легалізмі виховане громадянство почало усвідомлювати собі своє достоїнство та вартість власних сил. Замість оманливих сподівань на закони конституційної Австрії та вигдядання дрібних здобутків з ласки власть імущих – «Молода Україна» вказала народові нові, доцільніші методи національно-визвольної боротьби, а саме радикальну, некомпромісну, масову боротьбу, оперту на вірі у власні сили, яка хоч і получена з жертвами, та вона є найкращим і найпростішим шляхом до визволення та здобуття незалежности.

Автором ідеї «сецесії» та її ініціятором був передовий член «Молодої України» та її ідеолог Володимир Старосольський,[9] пізніше голова першої стрілецької організації у Львові, член Української Боєвої Управи та старшина Українських Січових Стрільців.

Також на соціяльно-економічному відтинку українського життя виступила «Молода Україна» із новими кличами. В місяці липні 1902 р., після ліквідації «сецесії», ухвалено на загальнім студентськім вічу, що відбулось у Львові під проводом Теофіля Меленя, пізнішого члена Загальної Української Ради та Українського Січового Стрільця, що згинув на фронті під Галичем в червні 1915 року, – після рефератів В.Старосольського, Л.Цегельського, В.Темницького і Є.Косевича – підняти спільно з трьома політичними партіями в Галичині масову страйкову акцію українських селян і сільських робітників проти нечуваного визиску польських поміщиків. Переведення в життя цієї великої масової акції та її організація припала загалові членів «Молодої України». Страйк охопив около 100 тисяч селян і закінчився перемогою. Цей соціяльний рух мав також національно-політичний характер, був великою пробою власних сил українського народу та був дальшим поштовхом для безкомпромісної боротьби та для орієнтації на власні сили народу.