Всеволод Зіновійович Нестайко - Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця

Так само, як Веселесик, Залізний Роб і ведмежа Гришка, котрі теж, як ви пригадуєте, зникли з кутка. І теж учора. А лялька Галька зникла напередодні (Лесик про це добре знав, оскільки сам укинув її до сміттєпроводу).

Все правильно!

— Стривайте! — раптом вигукнув слон Филимон і підняв угору хобот, принюхуючись. — Я чую дух! Його дух! Олексій-Плаксій десь тут, на кораблі!

— Та ти що! — сказав Залізний Роб. — Це неможливо. Це тобі здалося!

— Це абсолютно неможливо! — сказав Гришка. — Його тут немає, бо його тут не може бути.

— А я кажу — є! — вперто сказав слон Филимон. — Він одірвав мені вухо, і я недочуваю — це правда. Але хобот у мене цілий, і запахи я чую дуже добре. Він тут!

— Ну, де ж він? Де? — розвів руками Залізний Роб.

— А це хто? — і слон Филимон вказав хоботом на Лесика.

— Та це ж наш Веселесик! — вигукнув Гришка.

— Ти що — не впізнав! — вигукнув Залізний Роб.

— Веселесик? А чому ж він такий невеселий? — спитав Вовчик-братик.

— Авжеж, Веселесик завжди усміхається, — сказала Лисичка-сестричка.

— А ц-цей к-кривиться, погляньте, — сказав заєць Сергій.

— Іноді у казках злі й нехороші вміють обертатися на хороших, — сказав слон Филимон і, звертаючись до Гришки та Залізного Роба, спитав: — Чи не помітили ви чогось підозрілого?

Ведмежа Гришка і Залізний Роб розгублено перезирнулися.

— Чесно кажучи, він сьогодні трошки… — пробелькотів Залізний Роб.

— …не такий, — закінчив Гришка. — Але…

— Ц-це в-він! — закричав заєць Сергій. — Д-дивіться, я-ак він б-боїться! Чого б справжній В-веселесик так б-боявся!

Справді, Лесик так трусився, що комірець його матроски тріпотів, наче од вітру. Йому таки було страшно, бо він згадав, скільки прикрощів завдав кожному з них.

— В море його! — закричав Вовчик-братик.

— Геть з корабля! — закричала Лисичка-сестричка.

— П-правильно! — закричав заєць Сергій.

— Хай поплаває у сльозах, які наплакав! — закричав слон Филимон.

— Кря-кря-кря! — закричала качечка Крячечка.

Лесик зіщулився.

І тут раптом почувся крик ляльки Гальки:

— Ой, дивіться! Ой, дивіться! Ой, летить!

Всі оглянулися і побачили, що їх наздоганяє, летячи низько над хвилями, наче корабель на підводних крилах, триголова змія.

Підлітаючи до них, вона хвацько, на три голоси заспівала:

Гей, стривайте! Стійте, ну! Все одно вас дожену! Дожену вас все одно І усіх пущу на дно Я лиха змія Вередазмія! Капризазмія! Плаксіязмія!

Кому кажу — стійте і оддайте мені негайно мого Олексія!

І вона заклацала своїми крокодилячими щелепами, ладна от-от схопити Лесика.

І тут раптом наперед вискочила лялька Галька, закрила собою Лесика і закричала:

— Не чіпай його! Не смій його чіпати!

Голови Вередазмії-Капризазмії здивовано перезирнулися і хором засичали:

— Ах, то тут ще хтось мені заважає! Ще й одважуеться кричати на мене! Так от замість нього я схоплю тебе! Щоб не була така хоробра! Горе тобі буде з твоєю хоробрістю! Я з тебе зроблю зміючку-капризючку! Г-гам!

І Вередазмія-Капризазмія схопила ляльку Гальку і вмить щезла.

Ніхто не встиг навіть оком зморгнути. Лесик так і застиг, вражений.

«Я її у сміттєпровід кинув, а вона мене врятувала! Ой! Що ж тепер з нею буде?!»

— Друзі! — підніс угору хобота слон Филимон. — Тримайте себе в руках… тобто в ногах… тобто в лапах! Лялька Галька мужня іграшка. Я її добре знаю. Ми з однієї іграшкової крамниці.

— Треба якнайшвидше дістатися до Жарт-Птиці,— сказав Залізний Роб і розказав усе, про що ви вже знаєте.

— А-а… так Олексій-Плаксій не винен. Це, значить, все ота зміюка, — тихо проказав слон Филимон і почав обмахуватися хоботом, бо йому стало ніяково перед Лесиком.

— Ми ж не знали, — винувато схилив голову Вовчик-братик.

— Ти не гнівайся, — винувато схилила голову Лисичка-сес- тричка.

— П-пробач, д-друже! — і собі заїкнувся заєць Сергій.

— Кря-кря-кря! — сказала качечка Крячечка.

Проте гніватися на них Лесик не мав ніякого права. Він сам це прекрасно розумів.

— А далеко до Жарт-Птиці? — спитав слон Филимон.

— Не близько, — сказав Залізний Роб. — Треба перепливти Море Сліз, перейти Велику Жовту Пустелю, пройти Ліс-Лісище, переправитися через Яр-Крутояр, подолати Болото-Болотище… І там за Квітучою Долиною росте Диво-Сад, а в тому саду Горіх — Веселий Сміх. І на тому горісі живе чарівна Жарт-Птиця. Так сказав чарівник-жартівник Нежурись.

— Вперед! — вигукнули всі в один голос.

Вітрила з носових хусточок напнулися.

Корабель помчав уперед.

Аж ось і берег.

Зійшли мандрівники з корабля.

Роздивилися.

Куди не глянь — сумна одноманітна гола рівнина. Велика Жовта Пустеля.

— От що, друзі, ви йдіть, а я залишусь пильнувати корабель, — сказав Гришка. — Бо коли він десь подінеться, як же ми назад через Море Сліз перепливемо?

— Гаразд, — погодилися всі.

— Знаєте що, — сказав слон Филимон. — Сідайте мені на спину. Я вас повезу. Так швидше буде.

Филимон був великий, зроблений з пап’є-маше слон на дерев’яній підставці з коліщатками.

Вовчик-братик і Лисичка-сестричка першими скочили Филимонові на спину— вони були найспритніші. За ними скочив заєць