Андрій Степанович Крижанівський - Інтерв’ю з колоритним дідом

сніданок довго готувала. «Вибач,— кричу,— я не Черепахін, не маю такої звички — на роботу запізнюватись!» Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками...

— М-да... Нічого на кріслах моститися. Розмова не затягнеться. Критиканствуете? Заздрите, що не вас, а мене затвердили? А я, дурний, розпинався за кожного: Мукузанськнн — орел, Пляспігальська — вулкан ідей, Юрчишнн — талант, Дорфманчук роботу веде як по нотах, Черепахіна хоч зараз у міністри... Ні, не самодура треба у мені випікати, а ліберала! І випечу! Всіх випечу розплавленим залізом. Мов-чать-ать-ать-ать!

НЕГАТИВНИЙ ТИП

Настрій — сонячний. В кишені — місячна премія.

— Таксі! — вигукнув я.

Під’їхали до ательє мод. Розрахувався.

— Іншим разом попереджайте, що ви митець,— буркнув водій.— Підвезу безплатно.

— Я не митець, я технік! Я дав вам на десять копійок більше. Цілий карбованець на старі гроші!

— Нові гроші — не старі гроші,— аполітично бовкнув шофер.

— Преса пише, що один таксист відмовився брати на чай!

— Значить, на горілку бере...

— Преса пише, що ми ображаємо вас подачкамиї

— А ви ображайте, ображайте, не соромтесь!

Довелось образити його ще на сорок копійок.

Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.

Я бадьоро зайшов до ательє. Тут мене потішили —

костюм вийшов на славу.

— Європа-«А»! — вигукнув майстер.

Я поцікавився, коли він там крутився.

— Не перебував зовсім,— поквапливо запевнив майстер.— Це народна мудрість, що означає «шик-модерн». До речі, в Європі-«А» традиційно віддячують червінцем у конверті.

— У мене нема конверта,— розгубився я.

— Давайте так,— заспокоїв майстер.

Довелося сягнути рівня Європи-«А».

Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.

Я весело попрямував до перукарні, де вибив чек на фасонну стрижку.

— Вас обробити згідно з тарифом чи індивідуальними прийомами краси? — поцікавився перукар.

— Красиво і згідно з тарифом!

— До вас уже був один жартівник,— індиферентно повідомив перукар.— Згідно з тарифом пішов стрижений під напівбокс. Його тут же зупинили — сплутали з відомим рецидивістом.

Я автоматично опустив до кишені перукаря карбованець.

Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.

В елегантному костюмі, з ів-монтанівською зачіскою я попростував до корчми вищого розряду.

Офіціантка швидко піднесла хліб і до хліба.

— На скільки обрахуєте? — дипломатично запитав я, коли «до хліба» приємно булькнуло.

— Навіщо обраховувати такого симпатягу,— посміхнулася офіціантка,— Самі щось підкинете. Ви ж не шмендрик якийсь, не доцент.

Я зашарівся і розрахувався з щедрістю стипендіата ЮНЕСКО.

По дорозі додому виявилося, що з премії не залишилось навіть міді на сигарети. Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою. Я попросив закурити у перехожого і з гумором переповів йому свої філантропічні пригоди.

— Так затьмарюються ідеали,— пожартував я.

— А ви їх не затьмарюйте,— одчикрижив перехожий.

— Тобто, при чім тут я?

— Не давайте хабарів — і край!

Я спохмурнів. Ну й типи зустрічаються! Чіпляються до дрібниць — і псують настрій.

ШАЙБУ!

У нашому місті зустрічалися дві хокейні команди. Преса величала їх елегантним імпортним словом «аутсайдери».

— Хокей — не балет! — заявив тренер «Штурму».

— І не іменини! — поглибив суперника тренер «Шторму».

Матч розпочався. Супротивники вдарились у груди в центрі, спікірували до борту і там зчепилися. Суддя смугастим чортом видряпався на борт, але його дістали і там. Другого арбітра знайшли через хвилину під хокейними тілами.

Комбінація повторилась біля протилежного борту. Цього разу в халепу якось ускочили кілька аборигенів з першого ряду, які зіграли другорядну роль прокладок між гравцями і льодом.

Наприкінці періоду мій сусіда сказав, що все це він десь бачив. Врешті він пригадав Льодове побоїще і

висловив думку, що в фільмі батальні сцени менш переконливі, аніж тут.

— Мистецтву важко відтворити всю повноту життя,— відзначив мій сусіда.

Я не зміг цього заперечити.

У другому періоді «мала купа» утворилася ще до свистка судді, а після свистка набула сталої форми.

— Тепер я переконався, що життя — неминуча боротьба,— сказав мій сусіда.

— Класична, вільна, самбо чи дзю-до? — запитав я.

— Хокей! — вигукнув він. І тут же затаврував бокс як дитячу забавку і взагалі дурницю.

Завдяки вчасній, кваліфікованій і безплатній допомозі лікарів, справжній силовий хокей тривав. Мій сусіда

заявив, що ніколи не бачив бою биків, та, здається, нічого не втратив.

Я не зміг цього заперечити.

У третьому періоді гра пішла цікавіше. Хокеїсти стомилися від колективного побиття. Один з нападаючих навіть вискочив на зручну позицію перед воротами. Але похизуватися індивідуальною технікою йому не вдалося. Захисник самовіддано вперіщив ного ключкою по голові з усіма наслідками, що звідти випливли.

На допомогу невдасі кинулись його колеги і продемонстрували перевагу комбінаційної гри. Вони припечатали захисника до борту, намагаючись встромити йому під ребро такий незручний інструмент, як ключка. І що найсмішніше — це їм вдалося.

Судді усунули з поля половину гравців.

— Перестрахувалися! — закричав мій сусіда.—Щоб легше було тікати від хокеїстів!

Я не зміг цього заперечити.

Мій сусіда гнівно заявив, що він нарешті хоче подивитися за свої гроші, як забивають шайбу. Телепатія таки існує, бо один з нападаючих все ж помітив шайбу і повів її до воріт суперників. Якимось побитом він обійшов захисника і залишився сам на сам з воротарем. Стадіон завмер.

— Шайбу! Шайбу! — заволав мій сусіда.

Кидок був сильним і точним.

Мій сусіда не зміг цього заперечити.

Шайба заліпила йому рот.

ТВОРЕЦЬ ДОСТАТКУ

Гексохлоранський, пробивний фотокор, вхопив мене за гудзика:

— Позич троячку!

— У кого?

— Мені позич!

— Звідки? Завтра получка. Завтра позичу.

— Ет! Завтра я буду купатися в шампанському.

— А сьогодні молоком обійдешся.

— Не вмієш жити!

— Ти вмієш. Позичаєшся, як каса взаємодопомоги.

— Парі!—спалахнув Гексохлоранський.— Парі, що ввечері, без копійки, буду дегустувати коньяк під гиндичку!

— Холодильник напханий?

— Голий, як факт!

— Сільські родичі наспіли?

— Пальцем в небо!

— Десь в розстрочку вгощають?

— Тю! Продаю методу, йолопе! В кишенях, значить, голографія. Сідаю на телефон. Дзвоню, скажімо, Степану. Гальо! Стьопчику? Казимірчик турбує. Слухай нюанс. Моя тітка притарабанилася. З райцентру. Знаєш, що привезла? Півкабана смаженого, раз. Пів-оленя в’яленого, два. Ні, не заливаю... У них уже розводять... Голубих оленів... Бо з кормами... А олені мох їдять... Ага, слухай далі: відро раків! Живих. Яка містика!? У них договір по споживспілці. З Парижем. Ага... Літаками доставляють. Бортмеханік дав,