Леонід Мосендз - Останній пророк

знайомих в 1945–1948 рр. Зокрема характеристичні його визнання про це є в листі до Р. Гармаша від 18 червня 1948 р.: «Я не поляк, хоч походжу з українсько-польсько-литовського роду, без краплі московської крови. Хтось від когось мусить походити, й я не соромлюся, що мої предки билися проти тевтонського ордену, проти москалів, і багато їх упало в чесному бою, а не захищаючи Москву, як унтер-офіцери, чи підбиваючи Кавказ або Бухару… Те, що мої предки були литвини й поляки, ще не є ганьбою. Ганьбою би було, якби моя душа кінчалася на -ський, як і нікчемні душі тих ф… що хоч і є „енками“ по расі, але мають душу на „оф“».

Ближчих даних про хлоп'ячі шкільні роки Леоніда Мосендза в його листуванні немає. Згідно зі спогадами Пафнутія Чупруна, записаними Гаврилом Гордієнком (див.: До біографії Л. Мосендза // «Українські Вісті», Новий Ульм, від 4 червня 1959 р.), Леонід жив від семи літ життя, після смерти батька, в Явтушкові і потім у Яришеві Могилівського повіту в домі Чупруна, дружина якого Анатолія була рідною тіткою Леоніда. В Яришеві закінчив Мосендз 1911 року двоклясову школу і потім вчився в учительській семінарії у Вінниці, закінчивши її в 1915 р. з дуже добрим успіхом.

Факт свого перебування в учительській семінарії у Вінниці підтвердив сам Мосендз у листі до Арсена Шумовського від 10 липня 1948 року, подаючи водночас дуже цікаві дані про свою тогочасну національну свідомість. Торкаючися актуальної в той час на еміґрації в Західній Европі справи «східняцтва» і ствердивши, що і сам він «східняк, хоч ніколи в житті не був малоросом», Мосендз пише: «Знаєте, я вчився в Вінниці в учительській семінарії, нас було 40; коли була 1913 р. перепись — всі написали, що вони малороси — лише я й один ще — що ми „русскіє“. Був я російський патріот». Цим своїм категоричним ствердженням Мосендз підкреслював тільки висловлюване ним багато разів у листуванні негативне ставлення до «малоросійства» і «малоросів».

Коли і як відбувся перелом у Мосендзовім світогляді і його зворот до українства, встановити на підставі наявних під сучасну пору матеріялів важко. Деяку вказівку в цьому напрямі дає лист до Р. Гармаша від 19 червня 1948 р., в якому Мосендз стверджує ще раз, що «до 1918 року я був російським (не малоросійським) патріотом» і що «за один місяць з мене був український націоналіст. Бо, прочитавши історію Грушевського, доти не знану мені, я захлиснувся від величі того народу, з якого пішли мій дід, моя мати, мій батько, серед якого жив, виріс і якого доти не смів знати я». З цього визнання можна зробити тільки той висновок, що кристалізація української національної свідомости відбулася в Мосендза під впливом українського державного відродження вже після його виходу з рядів російської армії, до якої він був покликаний після закінчення 18 літ життя у 1916 або 1917 році.

Опубліковані досі відомості про військову службу Мосендза і в царській російській армії, і в армії УНР такі суперечливі, а то й фантастичні, що їх треба залишити без уваги. На підставі наявного епістолярного матеріялу можна ствердити тільки такі факти й дати: як Мосендзові було 20 років, значить у 1917-му, він перебував на Румунському фронті (лист до Шумовського від 24 травня 1948 р.). Рік пізніше Мосендз був в армії УНР, як про це пише він у картці від 15 грудня 1947 р. до Михайла Селешка, полемізуючи з ним: «А що члени УПА молоді, то це не так страшно. Скільки мені було років, коли я був у 1918 році в армії УНР?» Служба Мосендза в цій армії мусіла бути переривана, як це доказують цитовані вже листи і спогади про його вчителювання у Гнівані в роки 1918–1920 і Мосендзова згадка в листі до Ганни й Арсена Шумовських від 7–8 лютого 1948 р., що: «я року 1920 весною після маминої смерти хотів попом бути… Я вже почав і студіювати, але, поїхавши до вінницького єпископа Володимира, довідався, що обов'язково треба женитися. А я не хотів. А потому прийшла армія УНР…» Посереднім доказом перебування Мосендза в рядах українських збройних сил можуть бути його поетичні і прозові твори із військовими сюжетами, зокрема його оповідання у збірці «Людина покірна» (перше видання у Львові 1937 р. і друге у Вінніпеґу 1951).

З армією УНР подався Мосендз на еміґрацію в Польщу, де початково перебував у Ченстохові, працюючи якийсь час в українській читальні, влаштованій Бритійським Допомоговим Комітетом для українських еміґрантів, і звідки, мабуть, уже в 1922 році переїхав до Подєбрад у Чехословаччині. І в Ченстохові, й в Подєбрадах він відомий уже як поет, хоч в діяльності тодішніх літературних гуртків активної участи не брав.

З самого початку свого перебування в Чехословаччині Мосендз присвятив свою увагу і всі свої зусилля передусім науці — інженерним студіям.

Закінчивши тільки вчительську семінарію ще в 1915 році і не мавши відповідних умов і знання для запису до Української Господарської Академії, тодішньої еміґраційної політехніки, заснованої 1922 року в Подєбрадах, Леонід Мосендз записується на матуральні курси реальної гімназії і закінчує їх з відзначенням протягом одного року — як учень першої найміцнішої групи. Після одержання матурального свідоцтва, в 1923/1924 стає студентом хемічно-технологічного відділу Української Господарської Академії, добуваючи в 1928 році фаховий титул інженера-технолога. В студентські роки Мосендз не тільки вчиться, але й виконує обов'язки асистента, початково при катедрі технічної фізики і пізніше при катедрі хемічної технології. В останні роки студій спеціялізується в ділянці перероблення нафти і з цієї ж ділянки робить свою дипломову працю і приготовляє проект нафтодестилярні у проф. Василя Іваниса. Одержавши інженерний диплом, своїх студій не припиняє, але ж залишається в Академії як професорський стипендіянт для підготови у професори. Протягом шести років працює ще теж як асистент у проф. В. Іваниса і експериментальну працю для здобуття докторської дисертації робить у проф. Вондрачека в Брні. Обороняє свою докторську дисертацію 1931 р. в Українській Господарській Академії. Разом із своїм колеґою інженером Олександром Неділком Леонід Мосендз стає одним із двох перших інженерів-технологів УГА із титулом доктора технічних наук.

Добиваючися інженерного і докторського титулу, Мосендз продовжує свою науково-дослідну роботу в