Леонід Мосендз - Останній пророк

теоретичній і практичній ділянках. У співпраці із проф. Миколою Вікулом (1887–1935) Мосендз ще студентом перекладає підручник доктора Яр. Форманека «Короткий нарис неорганічної хемії», який появляється 1924 р. у виданнях Академії, і потім, уже ставши доктором технічних наук, разом з проф. В. Іванисом працює над поліпшенням та удосконаленням різних лябораторійних приладів. Для великої праці проф. В. Іваниса «Бітуми та їх аналоги» приготовив тоді Мосендз понад 1000 малюнків. Як записано в анналах Академії, «регулююче урядження для лещат бюреток Мора, опубліковане Леонідом Мосендзом, виявило себе так придатним до вжитку, що фірма V. Veit у Празі купила у Мосендза право на вироблення і продаж цього урядження, а в бернянській політехніці зараз же ввели його у своїй лябораторії». Деякі його дослідні праці були опубліковані в німецьких журналах. З першого року своїх студій Л. Мосендз працює теж членом управи Видавничого Товариства при УГА в Подєбрадах.

В 1937–1938 рр. Мосендз працював учителем у комерційній школі в Хусті на Закарпатті і написав та видав там підручник товарознавства. Коли мадяри окупували Закарпаття, Мосендз з усією школою пішки перейшов до Братислави і працював у братиславському дослідному відділі винарства, пишучи словацькою мовою декілька праць із цієї ділянки. Одну з цих праць вибрав був проф. В. Іванис і запропонував в Українському Технічно-господарському Інституті як Мосендзову габілітаційну працю на доцента цього Інституту. Було це в 1945 році, і здійснити цієї габілітації Мосендзові вже не повелося ані в Подєбрадах, ані потім на еміґрації, коли Інститут продовжував свою діяльність в Реґенсбурґу.

Важливі доповнення до цього короткого огляду наукових студій і діяльности Леоніда Мосендза, зробленого на підставі опублікованих у хроніках УГА даних, як теж спогадів проф. Василя Іваниса, подав сам Мосендз у своєму листі до Арсена Шумовського, писаному дня 17 червня 1948 р. «Моя хемія була добра, — згадує Мосендз, прикований до ліжка у швайцарській санаторії Моттекс. — Лише я з неї покористав мало. Коли року 1931 працював над дисертацією на техніці чеській у Брні, малося на меті, що опісля поїду до Англії спеціялізуватися на газовому ділі… Докторат зробив, але Академія луснула… Потому я працював як інженер-будівник: проєктував дороги, на кампанію їздив на цукровари. Варто було для того робити докторат? Року 1939 до 1945 — в державному словацькому винарському інституті. Канцелярщина й рутина. У Брні би з мене були люди. Знаєте Ви, що таке „тяжка вода“? За її відкриття Урей дістав Нобелеву премію. Я про неї знав перед Уреєм. А де було робити? Було ще декілька речей, от, наприклад, тепер модерні сілікони. Я пропонував професорові ще року 1930 над ними попрацювати. Але ці речі робляться лише в лябораторії. Добра це річ, чиста, прецизна![1] Одна така мікровага чого варта (а я вже й забув на ній важити!). От тепер з мене „він і хемік і поет — одним словом вініґрет…“»

Всі колеґи Леоніда Мосендза за фахом в роки його студій в Академії підкреслюють його просто виняткову енерґію і наполегливість у студіях і в науковій діяльності, його замилування до організованости, порядку і закономірности і його невсипущість і невтомність. Все це тим більше надзвичайне, що був Мосендз не надто сильної конструкції і до того вже із студентських років хворів на сухоти, внаслідок чого вже по закінченні студій він мусів часто лікуватися по санаторіях.

Товариш Мосендза з Української Господарської Академії в Подєбрадах і колеґа за літературним фахом і зацікавленнями — Євген Маланюк — гадає, що «справжнім покликанням Л. Мосендза була   н а у к а, в нім бо коренився   в ч е н и й   в найточнішім значенню цього, на жаль, так стертого за останній час слова». «Наукові здібності (а втім і здібність „вчителя“ студіювати), — пише Маланюк у статті про Л. Мосендза, надрукованій у п'яту річницю його смерти (Вісник ООЧСУ, жовтень 1953), — цієї людини просто феноменальні… Треба дивуватися його здібностям, його енергії, його пильності… Треба подивляти таку несамовиту істотно   т в о р ч у   енергію в невеликій сухуватій постаті тієї людини, якої — дивно! — ніколи не пригадую собі ані „стомленою“, ані спраглою „відпочинку“, ані неакуратно чи навіть неохайно одягненою. Починаючи від його точних стриманих виповіджень і кінчаючи його чітким майже каліграфічним і притім ориґінальним почерком, — він був людиною цілком закінченого стилю. Це був уроджений учений-дослідник (його фахом була нафта та її дерівати), напевно — видатний професор-піонер і, правдоподібно, — талановитий організатор, бо ширину його заінтересувань і невичерпальну енергію його, напевно, не можна було б обмежити лише лябораторією і кабінетом».

Не погоджуючися з кінцевим висновком цитованої статті про Леоніда Мосендза —«доктора-інженера, не письменника» і з висловленою перед тим думкою, що Леонід Мосендз «уродженим письменником, письменником з долі і покликання — не був», треба ствердити на підставі широких літературних не тільки зацікавлень, але й літературних досягнень Мосендза і в ділянці поезії і прози, зокрема беручи до уваги останні чотири роки його творчого горіння під час перебування в Австрії і в Швайцарії, зафіксованого і в його надрукованих творах, і в романі «Останній пророк», й особливо ж у його ориґінальному і неперевершеному листуванні, — що другим і в останні роки життя єдиним справжнім покликанням Леоніда Мосендза було мистецтво слова, література.

Покликання це не виникло в Мосендза у висліді лектури, студій чи внаслідок суспільно-політичних умов даного часу. Із кастальських джерел світової й української творчости, із животворних глибин української стихії перші ковтки натхнення випив Леонід Мосендз ще дитиною, як це показують і «Засів», і «Волинський рік». Під час воєнних років не розлучався він із зошитом своїх перших віршів. Про перші літературні спроби Леоніда Мосендза інформує й Ганна Шумовська, згадуючи спільні з Мосендзом роки вчителювання у Гнівані над Бугом. Ще під час свого перебування в Ченстохові Мосендз був відомий як поет, і в 1923 році в Подєбрадах його визнавали вже як «талановитого і культурного поета». Літературою займався він із самого початку своїх студій у подєбрадській Академії, незважаючи й на те, що в ті роки він днями і ночами перебував у своїй лябораторії, «поза якою, — як свідчить М. Мухин, — він в той час не існував». 5 липня 1924 року Мосендз бере участь у літературній вечірці, влаштованій у студентському домі на Альбертові