Башлер Жан - Нарис загальної історії

рахунок приросту та чисельності єдиним чинником і навіть одним із чинників тих шляхів еволюції, які привели людство до виходу з палеоліту та з його природної історії. Економіка

Економічна сфера — це сфера діяльності людей, яка має виробляти ресурси, що їх вимагають потреби. Для того щоб знайти первісне економічне розв’язання, потрібно і достатньо виявити потреби, визначити, як забезпечуються ресурси, та оцінити співвідношення між ресурсами й потребами, щоб можна було з’ясувати, на якій відстані від мети економічного чинника міг знаходитися палеолітичний економічний лад. Мета є рівнянням, що дорівнює одиниці, коли потреби й ресурси точно збігаються. Назвемо це процвітанням. Людські потреби виражаються різними укладами. На стадії палеоліту більшість укладів не формулюють жодної потреби, і це тому, що або та чи та діяльність залишається ще у гаданому стані, як от війна, або вона має нульову вартість, як от розв’язання конфліктів віч-на-віч, релігійні обряди з молитвами, співами, танцями. Соціальне розшарування відсутнє, і це обмежує змагання та вихваляння в споживанні вивертами кокетства й марнославства, які базуються на особистій, завжди дуже обмеженій вигадливості. Ідеться майже виключно про три уклади. На чільному місці стоїть усе, що стосується здоров’я: харчування, житло, вдяганка, ліки. Треба забезпечувати потреби неактивних особин, дітей, хворих і старих. Ці потреби теж у першу чергу пов’язані з підтриманням життя. Тривалість життя невелика, а лікування обмежене, тож витрати на хворих і старих незначні. Діти можуть уже змалку долучатися до збирання плодів. Знаряддя мають певну вартість, але дуже малу. Отже, потреби виду в його первісному стані головно харчові.

Вид не має хижаків, він на вершині харчового ланцюга, і він усеїдний. У його розпорядженні всі їстівні ресурси живої природи. Рослинний світ можна використовувати методами збирання, тваринний — полюванням на малу й велику дичину. На додачу до збирання (черепашки, раки, водорості тощо) або до полювання на малу дичину (риба) є продукти річок, озер, морів. Але рибальство як спеціалізований спосіб життя належить до неоліту поряд із рільництвом і тваринництвом. З харчової точки зору живу природу суходолу можна поділити на три класи: рослини, травоїдні й м’ясоїдні. М’ясоїдні посідають останні ланки харчового ланцюга, причому це становище зменшує їхню кількість і змушує конкурувати між собою: люди ними зовсім не харчуються або харчуються мало і радше нищать їх. Великих травоїдних тварин більше, хоча вони й не конкурують з людським видом, але за своєю калорійністю вони приблизно в сім разів слабші за рослини і можуть бути винищені аж до повного зникнення.

Жива природа сильно залежить від кліматичних умов, які обумовлюються в першу чергу широтою, рельєфом, а в другу — довготою та співвідношенням між морями й континентами. Склад фауни й флори визначають великі кліматичні зони: вологі тропіки, сухі тропіки, зони помірного клімату, холодні та арктичні. Певне середовище визначається тими рисами природи, які важливі для його користувачів. Залежно від поставленого питання можливі різні варіанти класифікації. Одні середовища сприятливіші для полювання, інші — для збирання: певний градієнт спостерігається від екватора до північного полюса, причому полювання приносить дедалі більше калорій і за п’ятдесятою паралеллю починає переважати. За іншим критерієм вирізняють, з одного боку, середовища з різкими сезонними контрастами (сухі й вологі, теплі й холодні), а з другого — зони з менш помітними сезонними змінами і плавними переходами. Для перших характерний контрастний спосіб життя з регулярним чергуванням. Середовище міняється також залежно від наявних ресурсів. їхнє розмаїття може бути незначним або сильним для використовуваної площі, або вони можуть бути однорідними чи сегментованими на одній і тій самій площі. З огляду на це, особливо виділяють два види середовища. Екваторіальним лісам притаманне надзвичайне розмаїття видів, кожен із яких представлений дуже малою кількістю особин, що веде до постійних переміщень однією й тією самою територією. На ландшафтах, пом’якшених широтою та/або висотою, дуже велике різноманіття забезпечується близьким межуванням численних маленьких ніш, кожна з яких охоплює невелику кількість видів. Така картина заохочує до сезонних переміщень з однієї ніші до іншої.

Земна природа влаштована так, що ресурси, потрібні для харчування, виготовлення одягу та житла, завжди наявні на місці. Точніше кажучи, людина з її вправністю завжди знайде в обмеженому радіусі, кілометрів двадцять п’ять — п’ятдесят, необхідні й достатні природні ресурси, щоб задовольнити весь діапазон її потреб. Виняток становлять два види ресурсів, природні джерела яких вимагають їх транспортувати на подекуди значну відстань. Матеріали, призначені для обробки каменю, розподілені нерівномірно, і ця нерівномірність зростає мірою того, як збільшується їхня потрібна кількість: так, обсидіан зустрічається рідше, ніж звичайний кремінь. Ювеліри обробляють черепашки та каміння, яке треба завозити здалеку і за необхідності в кілька етапів, коли живеш десь посередині континенту й подалі від кар’єрів.

Чи можна оцінити ступінь досягнутого процвітання відношенням між ресурсами й потребами? Полювання та збирання можна прирівняти до споживання відсотків з безкоштовного природного капіталу. При такому прирівнюванні виникають два запитання. Чи є капітал гарантованим? Зміни клімату можуть порушити його склад, але вони відбуваються досить повільно, і дієвці мають достатній час, аби пристосуватися до них. Велика дичина взагалі та деякі особливо вразливі види, як-от черепахи, можуть бути предметом надмірного винищення чи потерпати від істотних природних змін, але за винятком локальних катаклізмів зацікавлені особини також мають час пристосуватися та перейти на інші ресурси. У масштабах виду цей капітал, безперечно, гарантований. Та чи завжди достатніми є відсотки з нього? Деякі зони зазнають дуже відчутних сезонних змін, коли погода міняється на холод або ж на посуху, через що періодично виникає дефіцит. Проте з огляду вже на саму періодичність таких змін їх можна передбачувати й уживати необхідних заходів. Дуже точні й дуже документовані спостереження показали, що навіть у таких екстремальних середовищах, як Калахарі чи деякі пустелі південного заходу Сполучених Штатів, первісні люди ніколи не споживають більше певної частки, максимум половину. Така стриманість свідчить, що всі середовища, використовувані видом, завжди можуть мати більшу кількість особин, принаймні вдвічі більше в найменш сприятливих умовах. Чому не використовується цей запас? Відповідь, очевидно, має демографічний характер: поєднання низької жіночої плодючості з високою дитячою смертністю призводить до густоти населення, нижчої за підтримувану природою. Звідси випливає важливий висновок: жодний демографічний тиск на економічний