Туве Маріка Янссон - Країна Мумі-тролів. Книга друга

Загалом будиночок був справжньою копією кахляної печі. Я був зачарований своєю чудовою хатинкою, котра росла просто на очах. Без сумніву, тут далися взнаки успадковані риси будівничого, але й мій непересічний талант зіграв свою роль, уміння оцінити ситуацію та самокритичне ставлення до самого себе. Якось негоже займатися самовихвалянням, тож я подав вам тільки скромний опис досягнутого результату.

Раптом я відчув, що похолодніло. Тіні виповзли з-під папороті й заполонили увесь ліс. Надходив вечір.

Я був змучений, голова йшла обертом від голоду, а перед очима невідступно стояла мисочка для квасного молока їжачихи. Може, у неї ще й трохи золотої фарби знайдеться для бані на даху будиночка мумі-тролів… На негнучких від утоми ногах почалапав я у темний ліс.

— Ти знову тут! — буркнула їжачиха, яка саме мила посуд. — Тільки нічого не оповідай про гемулів!

Я широко розвів руками.

— Гемулі, люба пані, не мають уже зараз для мене жодного значення. Я побудував дім! Скромний будиночок на два поверхи. Я дуже стомився, дуже щасливий та насамперед жахливо голодний! Звик їсти о п’ятій годині. А ще мені треба трішки золотої фарби для бані на…

— Що-що? — невдоволено урвала мене їжачиха. — Золотої фарби йому забаглося! Нове молоко ще не скисло, а квасне я з’їла… Бачиш, уже посуд мию!

— Нічого не вдієш, — зітхнув я. — Для шукача пригод не так уже й важливо, поїв він чи ні. Чи міг би я попросити шановну пані облишити миття посуду і піти зі мною? Я показав би вам свій новий дім! їжачиха недовірливо глипнула на мене й зітхнула.

— Ну ось, — буркотіла вона, все ж витираючи лапки рушником. — Тепер знову доведеться підігрівати воду. Де той будинок? Далеко звідси?

Я рушив уперед, показуючи дорогу, а невиразне передчуття, закравшись у ноги, почало підсуватися вище, до живота. Ми вийшли до потічка.

— То що? — нетерпеливилася їжачиха.

— Люба пані, — голос мій звучав жалісливо; я показав лапкою на свій малюнок на піску. — Отак я уявляю собі свій будинок… Поруччя ґанку матиме орнамент із соснових шишок. Якщо пані, звісно, позичить мені пилку…

Я говорив сумбурно, геть розгубився.

Любий читачу, спробуй мене зрозуміти! Я так перейнявся своїм будиночком, що увірував, ніби він уже існує насправді! Це, беззаперечно, свідчить про мою багату уяву, особливість, що у майбутньому накладе познаку на все моє подальше життя і життя ближніх. їжачиха нічого на те не сказала, лише подивилася на мене довгим прискіпливим поглядом, щось пробурмотіла, чого я, на щастя, не розчув, і подалася додому, домивати посуд.

Я зійшов до струмка і заходився безтямно бродити у прохолодній воді. Потічок плинув собі, як і всі потічки, примхливо й неквапно. Інколи був прозорий і мілинний, з дрібними камінцями на дні, а інколи ставав глибоким, з темними плесами. Низьке сонце почервоніло, світило на мене поміж стовбурами сосен, а я, мружачись, брів собі далі водою.

Зненацька в голові знову щось клацнуло: прийшла нова думка. Якби я і справді звів будинок на цій чудовій маленькій квітучій галявині, то неодмінно зіпсував би її, чи не так? Дім слід будувати поряд з галявиною, але, як розумієш, поряд з галявиною місця під забудову не було. Уявляєш, читачу, я став би господарем будинку! Хіба може власник садиби бути водночас ще й шукачем пригод? Рішуче заявляю: не може!

Далі: уяви собі, читачу, що я на все життя приречу себе мати за сусідку їжачиху! А ще як припустити, що у неї такі самі родичі! Насправді ж, якщо інакше подивитися на ситуацію, мені пощастило уникнути трьох великих нещасть, і за це слід бути вдячним долі!

Тепер, з віддалі часу, я вважаю будування власного дому своїм першим великим Досвідом і переконаний, що він мав щонайбільший вплив на моє формування як особистості.

Отак, зберігши свободу та самоповагу, брів я собі потічком, доки якісь веселі тихі звуки вивели мене із задуми. Посеред струмка крутилося гарно змайстроване з патичків та твердих листочків водяне колесо. Я зупинився вражений. А наступної миті почувся голос:

— Це експеримент. Лічильник обертів.

Мружачи очі до червоного призахідного сонця, я побачив два досить великі вуха, що стирчали з кущиків чорниці.

— З ким маю честь? — ввічливо запитав я.

— Фредріксон, — відповіли вуха. — А ти хто?

— Мумі-троль, — відказав я. — Утікач, народжений за унікального розташування зір.

— Яких саме? — жваво зацікавився Фредріксон, а я невимовно від того втішився, бо вперше почув від когось інтелігентне запитання.

Тож я негайно виліз із потічка, примостився поруч з Фредріксоном і розповів йому від початку й до кінця — він жодного разу мене не урвав — про всі прикмети та провіщення моєї появи на світ. Розповів про гарненького маленького кошика, вимощеного листям, у якому знайшла мене пані Гемулева. Про її жахливий притулок та своє нещасне дитинство, коли мене ніхто не розумів. Згадав пригоду, яка зі мною трапилася на скреслій крижині, описав свою драматичну втечу та жахливу мандрівку вересовими пустищами.

Зрештою зізнався Фредріксонові, що маю намір стати шукачем пригод, оминувши при тому згадку про спорудження будинку і зустріч з їжачихою, бо найважливіше у розповіді не розпорошуватися, а вміти сконцентрувати увагу на головному.

Фредріксон слухав дуже уважно і там, де годилося, махав вухами, підтакуючи моїм словам. Коли я замовк, він надовго замислився, а потім мовив:

— Дивно. Дуже дивно…

— Правда? Ти теж такої думки? — вдячно підхопив я.

— Гемулі — неприємні особи, — зробив для себе висновок Фредріксон, розсіяно досягаючи з кишені перекуску. Простяг половину мені, сказав: — З шинкою.

Потім ми ще трохи посиділи рядком, спостерігаючи за заходом сонця.

За довгі роки мого знайомства з Фредріксоном я не раз дивувався з його уміння заспокоювати та переконувати співрозмовника, ніколи не вдаючись до пишномовності. Не цілком справедливо, що одні так уміють, а інші — ні, та я все одно не мовчатиму.

Одним словом, день завершувався гарно. Кожному, в кого неспокійно на серці, я рекомендував би поспостерігати за кружлянням добре зладженого водяного колеса у струмку. Мистецтву, як змайструвати таке колесо, я згодом навчив свого сина Мумі-троля. (А робиться це так: треба вирізати дві невеличкі розгалужені гілки та увіткнути їх майже поряд у піщане дно струмка; потім зірвати чотири подовгасті цупкі листки, накласти їх один на одного так, щоб утворилася начеб зірка, і проштрикнути посередині прутиком. На малюнку показано, яким чином зміцнити конструкцію двома гілочками. Наприкінці треба обережно покласти прутик з листками на