Сергій Вікторович Жадан - Власник найкращого клубу для геїв

він показав на Славика, — нам із тобою головне — до літа ремонт зробити, а там подивимось. Зрештою, — подумав він уголос, — чому б і не гей-клуб? Принаймні профур не буде.

І всі взялись до роботи. Гога скинув гіпсокартон, Санич звів його із потрібними людьми, і вони почали ремонт. Славик, у свою чергу, зголосився зареєструвати гей-клуб як клуб молодіжних ініціатив, щоби не башляти за комерційну діяльність. Як виявилось, Славика справді знали всі, через що намагались уникнути з ним спілкування. Зранку Славик ішов у виконком, заходив до буфету, пив там чай, розмовляв із буфетницями про погоду, після чого йшов до управління культури. До управління його не пускали, Славик ображався, прибігав до клубу, сварився з робітниками, які робили ремонт, кричав, що він у шоу-бізнесі вже двадцять років, і погрожував запросити на відкриття Гребенщикова. І ось, до речі, про відкриття — минула весна, ремонт було зроблено, клуб можна було відкривати. Гога знову зібрав усіх, цього разу в своєму, щойно відремонтованому, кабінеті. Ну що, — спитався він, — у кого які ідеї по відкриттю? Значить, так, Георгію Давидовичу, — діловито почав Славик, — є ряд ідей. По-перше, фейерверк… Давай наступну ідею, — перебив його Гога. Добре, — не розгубився Славик, — пропоную японську кухню. Де ти її візьмеш? — спитався Санич. У мене є знайомі, — відповів йому Славик не без гідності. Японці? Ні, в’єтнамці. Але працюють під японців — у них контейнери на Південному, в одному вони шуби шиють, в інших у них кухня. Ще, — знову перебив його Гога. Цирковий стриптиз, — переможно видав Славик. Який? — перепитав Гога. Цирковий, — повторив Славик. — У мене є зачепки, чотири тьолки в бікіні, працюють добу через дві, частіше не можуть — підпрацьовують в палаці піонерів. Так, — зупинив його Гога, — відпадає, я ж говорив — бл..ів у мене в клубі не буде. Мало мені геїв, — заклопотано додав він і знову звернувся до Славика. — У тебе все? Славик дістав папіросу, повільно припалив її, випустив дим, важко зітхнув і почав: — Ну що ж, добре, добре, — він зробив значущу паузу, — гаразд, Георгію Давидовичу, я розумію, до чого ви ведете, гаразд, що ж, я поговорю з Борею, якщо ви наполягаєте, тільки, думаю, він не захоче безкоштовно, навіть для мене… Коротше, — відмахнувся Гога, — Саничу, будь другом, пробий яких-небудь музикантів, добре? А ти, — це вже він до Славика, — подумай, кого запрошувати будемо. Як кого? — пожвавився Славик. — Пожежників потрібно, податкову, з управління культури кого-небудь. Помоніторимо, одним словом. Ну, добре, — погодився Гога, — тільки ти вже постарайся, щоби, крім цих підарів, і пара нормальних геїв була.

Відкриття відбулось на початку червня. Сан Санич пробив вокально-інструментальний ансамбль, який грав у ресторані готелю «Харків», програма у них була накатана, брали вони недорого, на роботі не пили. Славик склав список запрошених, всього сто з чимось чоловік, Гога довго вивчав запропонований йому список, потім довго його редагував, викреслив прізвища буфетниць із виконкому і чотирьох працівниць палацу піонерів, решту списку було узгоджено, Славик намагався відстояти хоча б буфетниць, проте після тривалої суперечки відступив. Гога запросив партнерів по бізнесу, оптовиків, з якими він торгував гіпсокартоном, друзів дитинства і братів Лихуїв. Сан Санич запросив маму, хотів запросити знайому, колишню проститутку, але подумав про маму і відмовився від цієї ідеї.

Відкриття вийшло пафосним. Славик упився за півгодини, Сан Санич попросив охорону пильнувати за ним, Гога сказав усім розслабитись — відкриття все-таки. Мама Сан Санича незабаром пішла, сказавши, що музика грає надто голосно, Санич викликав для неї таксівку і повернувся святкувати. Оптовики поскидали краватки і пили за здоров’я власників, Славик голосно співав і цілувався з представниками податкової, в принципі, з усієї публіки він єдиний поводив себе як гей, у всякому разі, як він це розумів, причому робив це цілеспрямовано, аби завести публіку. Публіка, врешті, завелась, в результаті брати Лихуї побились у чоловічому туалеті з оптовиками, в принципі, нормальний мордобій, за щось же вони бабки платили, з туалету лунали ображені крики Гриші Лихуя «сам ти підар!», брат, Сава Лихуй, підтримував його. Бійку було швидко локалізовано, Санич усіх розвів, і п’яні оптовики поїхали допивати в клуб зі стриптизом, оскільки в «Бутербродах» стриптизу не було. Представники податкової теж поїхали в клуб зі стриптизом, Славика вони з собою не взяли, аби не псувати репутації. Публіка майже розійшлась, лише біля бару на стільці сиділа якась дівчинка, а в кутку шепотілось двоє чоловіків середнього віку, зовні схожі на тих-таки представників податкової, себто щось визначене про їхню зовнішність сказати було важко. Хто це? — запитав Санич у Славика, котрий почав потрошку тверезіти і тепер згадував, із ким він тут цілувався. А, це, — сказав він, сфокусувавши погляд. — Не хочу образити нікого із присутніх, але, по-моєму, саме це і є геї. Ти їх знаєш? — про всяк випадок перепитав Санич. Так, знаю, — закивав головою Славик, — це Доктор і Буся. Який доктор? — не зрозумів Санич. Нормальний доктор, — відповів Славик, — пішли, я вас познайомлю. Привіт, Буся, — звернувся він до чувака, котрий виглядав молодше і був більше схожий на представника податкової, — здрастуйте, Докторе, — потис він руку чуваку, котрий виглядав більш солідно, відповідно, на представника податкової був схожий менше. — Знайомтесь, це — Саньок. Сан Санич, — боязко поправив його Сан Санич. Наш менеджер, — не дав йому закінчити Славик. Дуже приємно, — сказали Доктор і Буся і запросили їх до столу. Санич зі Славиком сіли. Запала мовчанка. Санич занервував, Славик потягнувся за своїми папіросами. Що, Славику, — вирішив розрядити ситуацію Доктор, — ти тепер тут? Да, сказав Славик, підкурюючи і загасивши сірник в їхньому салаті, — друзі попросили допомогти, думаю, чому б і ні, в мене якраз вікно в графіку. Звісно, у них ще не все виходить, — продовжував Славик, взявши у Доктора виделку і зачепивши нею салату, — ось хоча б і це відкриття: в принципі, можна було по-людськи зробити, щоб культурна програма, я вже домовився з Грєбєнщиковим… Ну, але нічого, — він поклав руку Саничу на плече, — нічого, я їм підказую то тут, то там, все буде нормально, да… Санич обережно прибрав його руку, встав, кивнув Доктору і Бусі, мовляв, гарного вам відпочинку, ще поговоримо, і відійшов до бару. Ти хто? — запитав він дівчинку, яка замовила чергову водку. На губі в неї був пірсинг, і коли вона пила, металеві кульки дзенькали об скло. Я Віка, — сказала вона, — а ти? Сан Санич, — відповів Сан Санич. Гей? — діловито запитала Віка. Власник, — виправдовуючись, сказав Санич. Ясно, — сказала Віка, —