Сергій Вікторович Жадан - Власник найкращого клубу для геїв

запізнився на півгодини, сказав, що були пробки, потім сказав, що їхав підземкою, одне слово, темнив. Був у старій джинсовій куртці і носив великі мудацькі сонцезахисні окуляри, скидати котрі в темному підвалі принципово відмовився. Де ти його взяв? — спитав тихо Санич, доки Славик ходив і розглядався в приміщенні. Мама порекомендувала, — так само тихо відповів Гога. — Він у палаці піонерів худруком був, потім його вигнали, здається, за аморалку. Ну, ясно, що не за релігійні переконання, — сказав Санич. Ладно, — відповів йому Гога, все о’кей. — Ну що, — крикнув він Славику, подобається? В принципі, подобається, — заклопотано відповів Славик, підійшов до них і сів на пластиковий стілець. Ще б цьому мудаку щось тут не подобалось, подумав Санич і навіть телефон відімкнув, щоби ніхто не заважав, тим більше що дзвінків усе одно не було. Ну і що, — Гога відверто тішився з ситуації, — що скажеш, які ідеї? Значить, так, — Славик тяжко видихнув повітря і дістав якусь голіму папіросу, — значить, так. Він якусь мить помовчав. Георгій Давидович, — звернувся він врешті до Гоги, — я буду з вами відвертий. От мудак, подумав Санич. Гога задоволено мружився в сутінках бутербродної. Буду відвертий, — повторив Славик. — Я в шоу-бізнесі вже двадцять років, я працював іще з Укрконцертом, мене знають музиканти, в мене є зачепки на Грєбєнщикова, я організовував харківський концерт «Ю-ту»… У Харкові був концерт «Ю-ту»? — перебив його Сан Санич. Ні, вони відмовились, — відповів йому Славик, — і ось що я вам скажу, Георгію Давидовичу, — Санича він відверто ігнорував, — те, що ви купили цей клуб, це кльова ідея. Думаєш? — засумнівався Гога. Так, це справді кльова ідея. Я вам говорю відверто, я в шоу-бізнесі знаю все, я робив перший рок-сейшн у цьому місті, — тут він, очевидно, щось згадав, втратив думку і надовго замовк. І що? — не витримав нарешті Гога. Да, — кивнув йому головою Славик, — да. Блін, та він же обдовбаний, захоплено подумав Санич. Що да? — не зрозумів Гога. Єс, — Славик знову закивав головою, — да… Сан Санич приречено потягнувся за телефоном, у принципі, на своїй попередній роботі він таких убивав, але тут була інша ситуація, інший бізнес, зрештою, хай самі розбираються. Я вам, Георгію Давидовичу, ось що скажу, — раптом заговорив Славик і несподівано для всіх видав таку «тєлєгу»:

— Клубний бізнес, — почав він здалеку, — справа стрьомна, перш за все тому, що ринок вже сформований, розумієте, про що я? — Всі зробили вигляд, що розуміють. — Це все через середній бізнес, він, бл…, цей середній бізнес, розвивається в першу чергу. Ось ви купили приміщення, — звернувся він скоріше все-таки до Гоги, — хочете запустити нормальний клуб, з нормальною публікою, з культурною програмою, йо-майо. Славик, давай без агітації, — перебив його Гога. Гаразд, — погодився Славик, — але головне що? Що головне в шоу-бізнесі? — Гога поступово перестав посміхатись. — Головне — це формат! Да, да, — радісно закивав Славик і навіть заплескав у долоні, — єс, це воно… І що з форматом? — запитав Гога після важкої паузи. — Та фігня повна з форматом, — повідомив Славик. — В цьому бізнесі вже все зайнято, всі місця, — він засміявся. — Ринок сформований, розумієте? Хочете зробити фаст-фуд — робіть фаст-фуд, але в місті вже є сто фаст-фудів, хочете кабак — давайте кабак, я культурну програму влаштую, це без проблем, хочете диско — давайте диско, хочете паб — давайте паб. Тільки ні фіга у вас не вийде, Георгію Давидовичу, ви вже вибачте, що я так відверто, ні фіга. Це ж чому? — ображено запитав Гога. Тому що ринок вже сформований, і вас просто задушать. За вами ж нікого немає, правильно? Вас просто спалять разом із вашим клубом. І що ти пропонуєш? — Гога занервував, — ідеї в тебе якісь є? Єс, — задоволено промовив Славик, — єс, є одна кльова ідея, по-справжньому кльова ідея. Ну, і що за ідея? — відчуваючи недобре, запитав Гога. — Потрібно зайняти вільну нішу, якщо я зрозуміло висловлююсь. І в цьому бізнесі ніша є лише одна — потрібно відкрити гей-клуб. Який клуб? — не повірив Гога. Гей, — відповів Славик, — себто клуб для геїв. Потрібно заповнити нішу. Ти що — довбонувся? — запитав Гога після чергової паузи. — Ти що — серйозно? Ну а чому ні? — насторожено перепитав Славик. Нє, ти що, — Гога розпалювався, — серйозно хочеш, щоби я, Георгій Ломая, відкрив у своєму приміщенні гей-клуб? Усе, тебе звільнено! — сказав він і зіскочив зі столу. Почекайте-почекайте, Георгію Давидовичу, — тепер уже занервував Славик, — ніхто ж не буде писати на ньому великими літерами «Клуб для підарів», правильно? Ну, а що ти будеш писати? — запитав його Гога, одягаючи пальто. Напишемо «Клуб екзотичного відпочинку», — вигукнув Славик, — і назву дамо яку-небудь цільову. Наприклад, «Павлін». «Інсулін», — передражнив його Гога. — Хто в цей твій «Павлін» ходити буде? В тому-то й річ, що буде, — запевнив його Славик. — Я ж вам говорю — ніша вільна, в двохмільйонному місті жодного клубу для геїв! Це ж золота жила. Навіть не потрібно працювати на цільову аудиторію, вони самі прийдуть, тільки бери їх теплими. На ці слова Гога гидливо скривився, але знову сів на стіл, хоча пальто й не зняв. Славик сприйняв це як добрий знак, дістав ще одну папіросу і продовжив: — Мене самого перемкнуло, коли я подумав про це. Це ж капітал, який лежить на вулиці, підходь і забирай. Я досі дивуюсь, як ніхто до цього не додумався, ще місяць-другий, і вкрадуть ідею, сто пудів украдуть, я вам говорю! — Славик все більше нервував, схоже, справді боявся, що вкрадуть. — Фактично ми опиняємось поза конкуренцією! Ну, скажіть, — звернув він нарешті увагу на Сан Санича, шукаючи в того підтримки. О’кей, — сказав нарешті Гога, — в принципі, ідея непогана. Ти що, серйозно? — перепитав його Санич. — Ну, а що, може бути. Ясно, що може! — захоплено вигукнув Славик. Та почекай, — перебив його Санич і знову звернувся до Гоги. — Послухай, ми з тобою, звісно, друзі і все таке, але я проти. Я майже два роки в «Боксерах за справедливість» працював, вони ж мене прокленуть, ти що? Ми ж домовлялись нормальний бізнес робити, а не якийсь «Павлін». Ну, скажімо, не «Павлін», — сказав Гога, — «Павліном» його ніхто називати не збирається. Придумаємо нормальну назву. Або залишимо стару. Це ж яку? — не зрозумів Санич. «Бутерброди»! А що, — знову заусміхався Гога, — нормально звучить: клуб екзотичного відпочинку «Бутерброди». Га, Славуня? Славуня кивнув, потім кивнув ще раз. Чогось більшого від нього чекати було важко. Та ти не парся, — сказав Гога компаньйону, — геїв на себе візьме ось він, —