Йоста Кнутсон - Пригоди Пелле Безхвостого

зазвичай роблять коти, коли хочуть, щоб їх хтось попестив.

Потім родина сіла їсти. І коли на столі з’явились яйця, Біргітта сказала:

— Власне, на яєчках мають бути написані вірші. Коли ж їх немає, нам самим треба братися за рими. Тату, починай.

— О-йо-йой! — зітхнув тато. — А чи не досить нам віршів з різдвяною кашею на святвечір?[2]

— О ні! — заперечила Біргітта. — Треба придумувати вірші й великодньої суботи. Поквапся, татку!

Тато споважнів і посерйознішав.

— САМ ЯЄЧКО ПОСОЛЮ, — повільно мовив тато і надовго замовк.

— Я КРУТИМ ЙОГО ЛЮБЛЮ, — доповнила мама.

— Дякую, — мовив тато. — Оце, власне, і все.

— Е ні, так нечесно! — скрикнула Біргітта. — Тато сам повинен придумати цілий віршик.

— Ой-йой! — застогнав тато. — То неймовірно важко! Але стривайте… Нате вам гарний віршик:

ЗРОДУ БОРОДУ Й ЛИЦЕ

Я НЕ ЗАМУРЗУЮ В ЯЙЦЕ.

— Але ж, татусю, в тебе немає бороди, — сказав Улле. — Навіть вусів. Тож і так нечесно.

— Однак тато більше не віршуватиме, — сказала Біргітта. — А то чого доброго перевтомиться. Тепер нехай мама.

Мама вмить випалила:

ЯЙЦЯ ДОБРІ, ЯК І СИР,

І КОРИСНІ, МОВ КЕФІР.

— Сир і кефір не дуже то й римуються, — сказала Біргітта. — Та дарма. Тепер, Улле, твоя черга.

Улле продекламував:

Я З’ЇМ ЯЄЧОК КІЛЬКА СОТ,

ХОЧА ВІД НИХ ЖОВТІЄ РОТ.

— Як утрешся серветкою, то не пожовтіє, — сказала Біргітта й проказала свій віршик:

ЯЙЦЯ ВАРЯТЬ ЗАЛЮБКИ

КОРОЛІ ТА БІДАКИ.

Лише в Пелле ніхто нічого не спитав. Але він, лежачи в кошику, подумки склав собі ось такого віршика:

ХОЧ ЦІЛИЙ ДЕНЬ ЯЙЦЕ ХВАЛИ,

МЕНІ — АБИ ВЕРШКИ БУЛИ!

* * *

Після вечері вчинився страшенний переполох. Пелле зник! Його ніде не могли знайти. Біргітта обнишпорила шафи, комоди й полиці, заглянула під усі меблі.

— Він десь тут, — сказав тато. — Ми ж за вечерею його бачили, а звідтоді ніхто не відчиняв дверей до передпокою.

— А якщо він випав у вікно?! — запхинькала Біргітта.

— Тоді він мусив би сам собі його відчинити, — сказав тато. — Ні, не переживай, доню. Скоро Пелле вилізе зі свого сховку, ось побачиш! А тепер я вам роздам великодні дарунки.

І тато пішов по величезну торбину, яку тримав у своїй кімнаті. У торбині було двоє здоровенних барвистих яєць із картону. Тато вийняв їх із торбини й поклав на стіл.

— Усередині — лагоминки, вірте мені на слово, — сказав тато. — Одне яйце для Біргітти, друге для Улле…

Тато ще не закінчив говорити, як одне яйце заворушилось і якимось дивом саме покотилося по столу. А зсередини яйця почулося протяжне нявкання.

— Що… там… воно… таке? — скрикнув тато й швиденько розділив яйце на дві половинки.

З яйця вискочив трохи наляканий і скуйовджений Пелле Безхвостий.

Біргітта обняла його й так цьомнула в носика, що Пелле аж чхнув.

Як же він опинився у яйці? А дуже просто — через витівки Улле. Той вистежив, що в татовій кімнаті є торбина, вийняв із одного яйця шоколадки та цукерки, а замість них упхнув туди Пелле Безхвостого. Негарно він учинив. Та добре, що хоч додумався проштрикнути у яйці кілька дірочок, щоб сердега Пелле не задихнувся. Через те Улле й не перепало на горіхи. Правда, шоколаду й цукерок йому теж не дісталося.

А Пелле? Е, та йому дали ще одне блюдце жирних вершків.

Шостий розділ

На зелену травицю!

Одного червневого дня тато за обідом сказав:

— У суботу ми всі подамося на зелену травицю!

— Ура! — зраділа Біргітта, заплескавши в долоні.

— Класно! — вигукнув Улле, готовий схопитися з місця з картоплиною в руках. (Він тільки щойно навчився того модного слова класно).

Пелле Безхвостий підвівся в своєму кошику й нашорошив вуха. Податися на зелену травицю? Ой як добре! «Напевно, мене також візьмуть з собою, — подумав Пелле. — Сподіваюсь, що вони вважають мене членом родини. Невже залишать у місті самого? Невесело було б ціле літо плутатися між торбинками з травою від молі й нашвидку згорненими килимами». Пелле охопило хвилювання, й він облизав носа, як завжди, коли бував занепокоєний чи стурбований. Та згодом йому в голові сяйнула думка: «З мого боку не завадить бути чемнішим». І Пелле вистрибнув з кошика, підійшов до тата й потерся йому об ноги.

Тато взяв його на руки й мовив:

— Мабуть, і тобі, Пелле, буде веселіше на зеленій травиці.

«Чудово! — подумав Пелле. — Я поїду з ними!»

— Але пам’ятай, Пелле, одне — не допадайся до трави, — попросила Біргітта. — Ви, коти, як їсте траву, то неодмінно піде дощ, а нам щодня треба сонячної погоди. Обіцяй, Пелле, що не скубтимеш трави, як поїдемо на природу.

«Ну й дурненька, — подумав Пелле. — Чого це я маю їсти траву? Я ж не якась там корова. Е ні, мене цілком задовольнить молочко… і, звичайно, один-другий пацючок. Тож нема потреби боятися, що через мене йтиме дощ». Снуючи такі думки, Пелле мовив лише НЯВ, бо в розмовах з людьми не звик говорити нічого іншого.

* * *

Почалося велике збирання. Тато брав із собою люльку й книжки, мама — одяг і каструлі, Біргітта — ляльку Лісу з її ліжечком, а Улле набрав патронів, щоб стріляти з пістолета, порошку, від якого чхають, і прихопив книжку про індіанців «Таємниця підступної Пантери». (Крім того, мама прихопила для нього граматику німецької мови). «У що ж мені, сіромі, покласти свої речі?» — зажурився Пелле. В нього був улюблений червоно-жовтий м’яч і клапоть потертої шкурки, якою він вряди-годи грався в котика й мишки. Ті речі йому кортіло взяти з собою, але в нього не було ні найменшої валізки. І те його непокоїло.

Та Біргітта немовби прочитала думки Пелле, бо підійшла до нього зі старим рюкзаком у руках і мовила:

— Ану, Пелле, збирай свої речі сюди. А я тобі, либонь, допоможу.

І вона запхнула до рюкзака м’яча, клапоть шкурки й дещицю інших дрібничок. Пелле задоволено замуркотів. Можеш собі уявити, як він пишався своїм рюкзаком. Напевно, жоден кіт у світі такого не мав!

Сьомий розділ

Пелле Безхвостий їде потягом

У суботу родина вирушила в дорогу.

На залізничному вокзалі Пелле не сподобалося. Там стояли гуркіт і метушня, прибували та відбували довжелезні страховидні потяги. Але найгірше, що побачив Пелле, то була табличка, яка висіла на вікні одного купе. На