Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

-Давай не будемо про це - сказав він Дженні. Хоча мав би відповісти, що безмежно довіряє своїй коханій і впевнений, що вона піде за ним куди завгодно.

-Як скажеш - Дженні посміхнулася - Приходь на кухню пообіді. Поговоримо…французькою. Хочу освіжити знання.

-Гаразд - Гаррі навіть зрадів: отже, дівчина більше не сердилась на нього! - Прийду.

Він прийшов, і Дженні, як і раніше, пригостила його чаєм. Проте саме в той момент, коли вони мило гомоніли, на кухні несподівано зʼявилася Ненсі.

Вона витріщила очі, побачивши Гаррі, а потім привіталась і пішла.

Чай раптом перестав бути смачним, а обід - приємним.

Гаррі знав, що Ненсі скаже про все Лінді.

Але він не почувався винним, бо насправді нічого поганого не зробив.

Та Лінда думала інакше. Коли вона прийшла пообіді на «заняття», її карі очі зробились чорними. Вони б метали блискавки, якби могли.

-Ти знову з нею спілкуєшся? - запитала вона, відвертаючись від Гаррі, що саме хотів її обняти.

-Та нічого такого - відповів хлопець. Страх закладався всередину, проте він добре памʼятав красунчика, його руки, якими той так активно розмахував. Почуття провини не зʼявлялося, як і бажання розігравати його.

-Просто випили чаю, як і завжди. Поговорили французькою. Я ж раніше допомагав їй із…

-Вона тобі раніше подобалась, правда? - перервала Лінда. Риси її обличчя знову загострювались - Може, ти думав із нею одружитися?

-Ні - в нього мало не відпала нижня щелепа: з чого це вона вигадала такі нісенітниці? - Ми з нею завжди були просто друзями. Нічого більше.

-Та невже? - Лінда склала руки на грудях, ніби підкреслюючи, що не хоче, щоб він наближався - А вона писала мені, коли я жила у Кет. Писала, що проводить із тобою багато часу й чекає від тебе пропозиції руки й серця.

-Та…Що? - Гаррі не відразу зміг закрити рота.

-Краще б ти ніколи з нею не розмовляв - додала Лінда. Її голос зробився жорстким, таким, яким вона зазвичай говорила із слугами.

Тобто, наказувала.

І знову робилась такою, яку він ненавидів. Панянкою, малою плюгавкою, тією, ким він давно вже її не називав. Він думав, із ним вона завжди залишатиметься тільки Ліндою, як на Різдво. Але зараз вона знову зробилась панянкою.

Гаррі не хотів робити те, що далі. Але щось у ньому ніби прокинулося, наче підштовхнуло його зсередини, нагадало, що він виконував накази тільки за гроші й завжди лише тоді, коли вважав їх прийнятними.

Не в інших випадках.

-На жаль, я не можу виконати ваш наказ, міс - сказав він чітко, щоб не передумати й не почати говорити інше - Ви теж водите дружбу з ким хочете, і не цікавитесь моєю думкою з цього приводу.

Лінда не могла стримувати лють, змішану зі страхом. За ці дні вона не могла припустити, що Гаррі колись кине її, але сьогодні, як Ненсі розповіла про його обід із Дженні, явно уявила собі це. Й наче збожеволіла, в ній ніби прокинулось щось лихе, але також її власне, що було нею так само, як і все інше.

-Рональд не був закоханий у мене - заперечила вона, бо лють не покидала її. І несподіваний опір з боку Гаррі, який раніше завжди мовчав і в усьому погоджувався з нею, тільки дужче розпалював злість.

-Гірше. Він хотів одружитись із тобою.

-Але більше не хоче.

-Точно? Ти впевнена, що це не такий хід із його боку, щоб завоювати твою дружбу і змусити тебе захотіти вийти за нього?

Гаррі не думав про таке раніше, але, враховуючи постійні переможні погляди красунчика та його несподівану активність, це здавалося очевидним.

-Напевне, у нього виходить - додав він - Якщо тобі так подобається його компанія.

Він теж починав сердитись. Все як у старі часи, коли вона була просто донькою його господаря. Ненависною панянкою.

-Бо він не сперечається зі мною - огризнулася Лінда - Тому так, може й подобається.

-Чудово - буркнув Гаррі - То йдіть до нього, міс.

Він попрямував до дверей.

Лінда наче на власні очі бачила, як між ними знову росте стіна. Вона ніби досі була непомітною, а тепер зробилась реальною, такою ж непробивною, як і раніше. Дистанція, яку Гаррі тримав колись, тепер не просто відновилась, а й збільшилась, і Лінда відчула фізичний біль усередині від усвідомлення цього.

-Чекай! - вона хотіла попросити, але вийшло так, що закричала, ніби наказувала.

Гаррі не зупинився й узявся за лямку руківʼя дверей. Нехай панянка не думає, що він постійно бігатиме за нею, як песик. Йому не хотілося долучатися до натовпу її шанувальників, тим паче перебувати в ньому поруч із Рональдом.

-Ти не підеш звідси доти, доки ми не завершимо урок, за який я заплатила - випалила дівчина.

-Я вам поверну гроші, міс. Збережіть їх на посаг. Гарного дня.

Гаррі вийшов, зачинив двері й швидко пішов до стайні.