Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Від страху втратити те, що мав, Гаррі не казав Лінді жодного слова, коли бачив її поруч із Рональдом. Він скрипів зубами й ховав очі, щоб із них, бува, не посипалися іскри. Коли вони лишалися на самоті, дівчина стверджувала, що це дружба під прикриттям, несправжня, щоб батько не здогадався і не сердився на неї.

Гаррі і вірив, і ні. Вірив тому, що дуже хотів вірити, інакше просто не зміг би далі продовжувати те неймовірне, що відбувалось між ними. А не вірив тому, що поняття соціальної нерівності нікуди не поділось, і не факт, що роман чи й справжнє кохання стане вагомим приводом для дівчини, щоб пожертвувати забезпеченим життям заради нього.

Згодом і Гаррі, й Лінді довелося збагнути, що в стосунків є ще один, особливо непримиримий ворог. Гірший за найпідступніших на світі суперників.

Дженні не розмовляла з Гаррі після Різдва й підкреслено ігнорувала його, коли бачила. Навіть не віталась. Не те, щоб це його аж дуже гнітило, проте все ж вони були друзями ще не так давно. З Дженні завжди було легко, до того часу, доки вона не почала проявляти невластиві подрузі знаки уваги до його персони.

Гаррі не розумів, що в ньому могло їй сподобатись. Але Дженні не винна, що він не міг відповісти їй тим самим. І ніколи не відповість.

Адже це через нього Лінда відіслала її на кухню. Коли вони ще спілкувались, Дженні казала, що їй там недобре, і Гаррі було її шкода.

-Послухай - сказав він дівчині на черговому їхньому «занятті», коли вони, як завжди, лежали горілиць на вкритій теплим килимом підлозі. При цьому, Лінда клала голову йому на руку, й він почувався як казковий герой-лицар.

-А ти не могла б підшукати для Дженні якесь інше місце? Ну, може, не на кухні.

Лінда різко підняла голову. Сама думка про колишню покоївку боляче вколола її, разом із усвідомленням, що Гаррі почав говорити про неї.

-А чому це ти її згадав? - запитала дівчина.

Гаррі почув нотки металу в її голосі. Лінда піднялась на ліктях і дивилась на нього зверху вниз, при цьому, риси її обличчя раптом загострились, ніби в ній щось різко змінилось.

Вона дивилась на хлопця так, ніби він зробив щось погане. Гаррі відчув, як його охоплює страх. Що, як зараз вона розсердиться й порве з ним, і все закінчиться тільки через те, що він сказав зайве?

-Та…Ну, вона ж моя подруга.

-Для неї ти не просто друг.

На обличчі дівчини зʼявився жорсткий, незрозумілий Гаррі вираз.

-Це нічого не змінює - сказав він - Вона ж не винна, що я не можу відповісти їй тим самим.

-Ти так турбуєшся про неї? Може, вона тобі подобається?

Голос Лінди бринів люттю, й Гаррі ще більше злякався.

-Ні, ти ж знаєш - відповів він примирливо, подумки лаючи себе, що розпочав розмову на цю тему - Мені не може подобатись ніхто, окрім тебе.

Лінда відразу змінила гнів на милість і знову поклала голову йому на руку. В такі моменти вона пригорталась до нього, він відчував тепло її тіла й не міг думати ні про що інше, окрім цього.

Але наступного дня, працюючи в садку, Гаррі знову мусив стримувати злість і наказувати собі зробитися сліпим, німим і байдужим. Бо Рональд, як і завжди, завітав у гості, та, вже за старою традицією, занадився гуляти з Ліною в садку. Завжди неподалік від того місця, де працював Гаррі, хоча він навмисне постійно переходив з однієї ділянки на іншу, подалі від них.

Них. Ось це слово мало не доводило його до сказу. Добре було б підловити красунчика десь у темному провулку й віддухопелити так, щоб він не міг встати з кілька тижнів, а то й більше. Не став би тоді сюди ходити й демонструвати свою підкреслену любʼязність і презирство до слуг.

-Неприємно, правда?

Гаррі почув знайомий голос і обернувся.

Дженні стояла поруч і з сумом дивилась на нього.

-Е…Що саме? - він так здавався з того, що дівчина, нарешті, заговорила з ним, що не зміг зібратися з думками.

-Ну…ось це - Дженні махнула головою в бік Лінди й Рональда.

Красунчик саме щось пояснював і розмахував руками. Гаррі захотілося плюнути, але він не міг зробити це так, щоб долетіло до його суперника.

-А що мені до того? - Гаррі знизав плечима й повернувся до дерев - Ну, нехай ми з нею зустріли Різдво. Це нічого не означає, вона може розмовляти з ким завгодно.

«А що, як і дійсно так? І навіть якщо ми постійно обіймаємося та цілуємося в тому невеликому сараї, то теж нічого не означає?»

-Ну, годі вже. Я знаю, що ти з нею зустрічаєшся.

Гаррі завмер. Лінда не мала б казати нікому, окрім Ненсі, своєї довіреної покоївки.

-Я не…

-Хлопці нещодавно в шинку казали, що в тебе зʼявилась подружка. Не називали імен, та я здогадалась.

У голосі Дженні звучали сумні нотки. Гаррі пригадав, як вони дітьми гралися маленькими кульками, які самі ж ліпили з бруду. Тоді йому подобалося просто сидіти поруч із нею та створювати шедеври з вуличної багнюки. Навіть напівпустий шлунок тоді не заважав почуватися щасливим.

Тоді, з нею, життя було простим. Він любив не тільки теперішнє, а й минуле, в тому числі ту його частину, де ще не було Лінди, а бідність не сприймалася як тягар і проблема.

-Дженні, послухай - він повернувся на землю з виру думок і знову побачив Лінду з красунчиком. Той продовжував розмахувати руками.

-Послухай - Гаррі повернувся до Дженні - Може, мало би скластися інакше, так, як ти б хотіла. Але так не буде. Вибач.

-Знаю - дівчина сумно посміхнулася - Але я не хочу, щоб тебе пошили в дурні. А вона зробить це, бо для неї те, що ти вважаєш серйозним - просто гра. Невже ти справді думаєш, що вона захоче вийти заміж за тебе?

Ні, він так не вважав. Дженні ніби зазирала в саму душу й бачила його найбільший страх.

Коли Лінда дізнається, що він запланував на майбутнє, вона навряд чи погодиться розділити це з ним. Просто тому, що тоді їй доведеться назавжди покинути звичне забезпечене життя, в якому вона має все без жодних зусиль.