Юліан Романенко - Жучка, Юліан Романенко

… Молода лікарша (вона тільки торік закінчила вуз) зробила укол і почала збиратись. Жучка апатично лежала на дивані, все ще бліда. У кімнаті стояв густий запах ліків.

— Ох, Марин, здоров’я вобщє немає. Оце як така погода, так голова і розколюється! А ще сустави крутить… Стара я стала… Та ще й цей кіт!

Лікарша мовчки слухала, а потім скрушно глипнула на бабусю:

— Ви поменше ходіть, — сказала лікарша. — І телевізор не дивіться. Він шкідливий.

— Та там і дивитись нічого, показують чорті-що! — злісно сказала Жучка, приходячи до тями. — Ну хоч не включай! От раніше було краще, серіалів було багато бразильських, а зараз один разврат!

— Ну то лежіть собі і оддихайте! — засміялась лікарша, підводячись.

— Та коли тут лежати? — буркнула Жучка. — Он город заріс… У саду треба поратись, хозяйство. Нікому даже їсти зварити!

І бабуся махнула рукою та відвернулась до стіни. Лікарша знову зітхнула:

— Дочка не приїжджає? — запитала.

— Та нашо я їй треба… — глухо озвалась бабця.

І її маленьке тільце дрібно затряслося. Вона плакала.

— Тьоть Марин, — сказала по паузі лікарша. — А хочете я до вас завтра прийду? Їсти хоча б зварю. Чи… просто так?

І дівчина глипнула на жінку. Вона побачила: з вікна на зморшкувате обличчя баби Марини впав перший за останні дні сонячний промінь, осяявши її слабку старечу усмішку.

Кінець