Немеш Іван - Світ Звіролісу, Немеш Іван

Частина 2. Розділ 3

 

Повернення до Звіролісу

 

 

Темної ночі, коли небо було вкрито густими хмарами, а тільки слабкий місяць кидав примарне світло, Міла сиділа на старому дерев’яному пеньку біля краю лісу. Вона часто приходила сюди, до місця, де десять років тому вперше побачила портал до Звіролісу. Той час залишився для неї незабутнім, навіть якщо всі інші вважали її розповіді дитячою вигадкою.

Раптом вона почула шепіт. Тихий, але знайомий.

— Міла…

Дівчина завмерла. Її серце застукало швидше. Вона знала цей голос. Вона обернулася, але нікого не побачила.

— Міла, допоможи нам…

Вона схопила ліхтар і побігла до того місця, де колись відкрився портал. Її ноги несли її самі, як ніби вона точно знала, що це не сон. Дерева шепотіли навколо, ніби також упізнали її.

Коли Міла добігла, її дихання перехопило. Перед нею в густому тумані знову з’явився портал. Його краю світилися м’яким золотистим світлом, а на іншій стороні вона побачила знайому фігуру.

— Багряник! — вигукнула вона.

Лис стояв на краю порталу, але виглядав змученим. Його хутро було скуйовдженим, а в очах світилася тривога.

— Міла, — сказав він, дивлячись на неї. — Ми потребуємо твоєї допомоги. Світ змінився. Звіроліс більше не такий, яким ти його пам’ятаєш.

— Що сталося? — запитала вона, наближаючись до порталу.

— Все почалося після твого відходу, — пояснив він. — Баланс, який ти допомогла відновити, почав руйнуватися. Тварини більше не довіряють одне одному. Боротьба за владу роз’єднала нас. Я вірив, що все налагодиться, але тепер… тепер це загрожує самому існуванню нашого світу.

Міла стояла нерухомо, намагаючись зрозуміти масштаби сказаного.

— І що я можу зробити? — запитала вона.

— Ти — міст між нашими світами, — відповів лис. — Ти принесла нам мир тоді, й лише ти зможеш допомогти нам повернути його зараз.

Міла зробила крок уперед. Її рука торкнулася світлого краю порталу, й вона відчула знайоме тепло.

— Я піду з тобою, — сказала вона твердо.

Багряник кивнув і відійшов убік, запрошуючи її увійти. Міла глибоко вдихнула й ступила в портал.

Коли Міла ступила на землю Звіролісу, її вразило, наскільки все змінилося. Світ, який вона пам’ятала яскравим і гармонійним, тепер здавався розколотим навпіл. Дерева були похмурими й похиленими, річки обміліли, а повітря було важким.

— Що трапилося? — запитала вона, оглядаючись.

— Після твого відходу звірі почали сперечатися про те, хто має право на ліс, — сказав Багряник. — Одні вважали, що верховенство належить тим, хто сильніший, інші — що мудрість важливіша за силу. Це почало роз’єднувати наші землі.

Він вказав уперед, і Міла побачила, як ліс дійсно був розділений. На одній стороні переважали хижаки: вовки, ведмеді й тигри. Вони будували грубі фортеці з каменю та деревини, патрулюючи свої території. На іншій стороні були травоїдні: олені, зайці та птахи. Вони ховалися в густих заростях, їхні оселі виглядали скромними, але вони намагалися зберігати хоч якусь гармонію.

— Вони більше не спілкуються, — продовжив Багряник. — Мости зруйновані. І страх росте з кожним днем.

— Але що ж з Зоряним деревом? — запитала Міла.

— Воно мовчить, — сказав лис із болем у голосі. — Його гілки більше не світяться, як колись.

Міла відчула важкість на серці. Вона зрозуміла, що це буде складніше, ніж її перша подорож. Але вона була готова.

— Спочатку мені потрібно поговорити з обома сторонами, — сказала вона. — Я повинна зрозуміти, що їх роз’єднує.

Багряник кивнув.

— Тоді нам потрібно вирушити на зустріч із хижаками. Але будь обережна, Міло. Їхні серця вже не такі відкриті, як раніше.

Міла поглянула на розділений ліс, розуміючи, що попереду довга й небезпечна дорога.

— Я впораюся, — сказала вона. — Я повинна.

Міла йшла поряд із Багряником лісовими стежками, що вели до території хижаків. Дорога була похмурою, і Міла помітила, як природа змінювалася навколо: дерева ставали вищими й темнішими, а земля під ногами — холодною та сирою. Гнітюча атмосфера не зникала, але дівчина трималася впевнено. Вона знала, що її місія — складна, але не могла відступити.

— Вони приймуть мене? — запитала вона у лиса.

— Приймуть, але з обережністю, — відповів він. — Вони поважають силу, а ти, на їхню думку, — просто людина. Вони не довіряють слабкості.

Вийшовши на велику галявину, Міла побачила хижаків. Вовки, тигри, ведмеді, пуми — вони зібралися навколо кам’яного трону, на якому сидів величезний бурий ведмідь. Його лапи були вкриті шрамами, а очі світилися золотавим світлом. Це був Арун — лідер хижаків.

Міла зробила крок уперед, відчуваючи, як десятки поглядів спрямувалися на неї.

— Ось вона, людина, що колись допомогла нашому світу, — прогарчав Арун, оглядаючи її з голови до ніг. — І чого ти прийшла тепер?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍