Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

— Тоді ви — мій єдиний шанс на порятунок.

— Не плескайте дурниць, — відповіла вона сухо, простягаючи витончену порцелянову пару. Чомусь у його словах їй ввижалася насмішка.

Максим помітив, як губи дівчини злегка сіпнулися в спробі скривитися, але Олеся втрималася.

Чоловік зробив ковток чаю, дозволивши теплу розлитися всередині, і окинув господиню поглядом. Без верхнього одягу вона виглядала ще молодшою, ніж він вирішив під час першої зустрічі. Їй, напевно, було менше двадцяти п'яти років. У її манері триматися відчувалася впевненість і зовсім не помітно страху. Усе-таки незнайомець у домі.

— Дякую, — він дякував за чай, роблячи черговий ковток. Гаряча рідина приємно зігріла його зсередини. І чай був заварений правильно. Його аромат приємно лоскотав нюх.

Деякий час вони мовчали, прислухаючись до потріскування дров у каміні.

— Мабуть, вас потрібно в щось переодягнути. З вас натекло, — нарешті сказала Олеся. — Але спершу давайте принесемо дрова, інакше ми обидва замерзнемо до ранку.