Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

— Обережніше, студентко, — почула я і, розплющивши очі, затамувала подих. Бо зрозуміла, що опинилася в обіймах просто непристойно привабливого чоловіка! Шикарно пострижене, об'ємне чорне волосся до плечей, борідка в стилі ван дайк, виразні вилиці, об які порізатися можна, і темно-пурпурові очі, що захоплювали кожну фібру душі.

— Вибачте, — слабо прошепотіла, танучи від тремтіння, що захлеснуло тіло. Ох, це занадто для мене! Близькість його міцного широкоплечого тіла, дихання, що пахнуло ментолом, жар від долонь... Зараз зомлію!

— Вибачте за турботи, лорде ректор, — чемно промовила Мама Кайя.

— Лорд? — збентежено перепитала я (звісно після того, як чоловік випустив мене з обіймів, обережно поставивши на ноги, і я зуміла знову дихати). — Ви що, іноземець, так?

— Частково, — чарівливо посміхнувся чоловік. Усміхнувся так, що я просто фізично не могла відвести погляд від його губ! — Моя мати була зі славетного роду козачої старшини, який виїхав до Британії, рятуючись від переслідувань та утисків московитами. Там вона й одружилася з англійським лордом. Але кілька років тому я переїхав до України.

— Мати? — гукнула я. — Але ж… Якщо ваша мати вийшла заміж ще аж В ТІ часи, то ж вам має бути…

— Лорд Мирослав Поплавленс подовжує свою молодість за допомогою магії, — повідомила Мама Кайя таким тоном, наче смикала мене, щоб я не затримувала людину безглуздими питаннями. — Він має дуже рідкісний дар, завдяки якому зупинив своє старіння у віці тридцяти п'яти років. І якщо мені не зраджує пам'ять, зможе утримувати для себе час ще пів століття, правильно?

— Так, Мама Кайя, — чемно підтвердив чоловік. — І колір моїх очей — саме печатка заклинання. Але потім я постарію вдвічі швидше, і вже через три десятиліття після завершення дії печатки — тобто, через вісімдесят років від цього року — виглядатиму на дев'яносто. Тим не менш, воно ж того варте, погодьтеся!

— Важко посперечатися, — зніяковіло кивнула я.

— Лорде ректоре, вибачте, що вас затримали, — промовила Мама Кайя, перш ніж я знову відкрила рота. — Ми вже йдемо, я проводжу нову студентку до її кімнати.

— А-а-а-а, адже вона сьогодні прибула з невеликим запізненням? — наче згадав чоловік. — Так-так. І наскільки я пам'ятаю, ви заселяєте її в підвал, правильно?

— Все так.

— Зрозуміло. Що ж, до зустрічі. І приємного навчання, студентко… Марічка Мальва, я правильно запам'ятав?

— Так, — підтвердила я, вражена тим, що ректор запам'ятав моє ім'я (побачене, мабуть, з моїх документів, які йому прислали). — До побачення.

— До зустрічі, — підморгнув він, попрямувавши вгору сходами.

Я ж, ідучи за Мама Кайя, продовжила спускатися вниз, поки не опинилася перед пошарпаними дерев'яними дверима, від яких мені вручили ключ, щойно їх відчинивши.

— Приступай до занять із завтрашнього дня та зроби все, щоб влитися у навчальний процес. В принципі, ти не так багато пропустила, — заговорила доглядачка гуртожитку, поки гремліни вервечкою заносили до кімнати мої новонабуті речі. — Твій розклад та план Академії у планшеті, знайдеш. Наступний тиждень викладачі не будуть тебе особливо смикати, але після того не чекай поблажок. Тож витрать цей час на те, щоб надолужити перші два тижні навчання. Ну і як ти вже напевно зрозуміла, твоя група буде на рік молодша за тебе, вони тільки після школи і до цього цілий рік ні в яких інших ВНЗ не вчилися. Групи в нас, до речі, пронумеровані за навчальними роками. Ти в чотирнадцятій, наступного року вона вже буде двадцять четвертою, потім тридцять четвертою, і так далі. Якщо з'являться ще якісь питання — ми не маємо зв'язку із зовнішнім світом, зате є внутрішня мережа. Тож заходь на студентський форум і питай, що не зрозуміло — може, інші допоможуть. Загалом начебто і все. Розбирайся, а я пішла.

Залишивши мене в кімнаті, Мама Кайя пішла вгору сходами, а слідом за нею, так само рівним строєм, і пінгвінячі гремліни. Я ж, замкнувши за собою двері, розбито сіла на стілець за своїм робочим столом.

Кімната справді виглядала непогано, навіть затишно. Але тут все одно було похмуро. А від думок про те, що мене запхали в підземелля якогось старовинного чарівного замку, зовсім перекручувало! Отже, наступні п’ять років мого життя минуть в цьому діджиталізованому Гогвортсі?

Я буквально схопилася з місця, ледь не вхопивши серцевого нападу, коли прямо за моєю спиною прозвучало:

— І як, потроху обживаєтеся, студентко Мальва?

Різко обернувшись, я скрикнула, побачивши ректора, що стояв навпроти!

— Що ви тут робите?! — Видихнула я, відступивши на пару кроків назад... і відразу ж вперлася спиною в холодну стіну.

— Зайшов подивитися, як у вас справи, — посміхнувся лорд Мирослав, наступаючи на мене, і блискавично захоплюючи в полон своїх темно-пурпурових очей, від яких тіло відчуло солодкі ланцюги.

— А це нормально? — Заїкаючись, прошепотіла я. — Те, що лорд ректор навідується до кімнат студенток своєї Академії?

— Запевняю вас, у цій Академії нормально все, чого лорд ректор забажає, — палко видихнув чоловік, притискаючись до мене всім своїм міцним тілом! І запустивши руку в кишеню, дістав з неї смартфон на селфі-палиці.

— Що ви робите? — охнула я, відчуваючи, як по тілу пронеслася хвиля дикого жару!