Мері Горн - На грані, Мері Горн

Я кивнула головою.

— Так, дзвонила. Тепер я кожного дня буду туди ходити. Але я так і не зрозуміла що сталося.

Гаразд, я скористувалася маневром пліток. Зазвичай, у селі всі й про всіх все знають. І я не сумніваюся що тітка Роза не виняток. Не думаю, що її важко розговорити.

— Ой, ти ж у тому своєму місці нічогісінько не чула. На похорон твоїх однокласників все село прийшла. Ти що, бідні підірвалися...

— Стоп, кажуть де що будинок горів, — сказала я намруживши брови.

— Одні кажуть що горів, інші кажуть що вони там стару радянську міну знайшли. Ну і не було що робити дітям. Думала, не працює. А вона як бахнула, від того і пожежа утворилася. 

Гаразд. Ось і маєш відмінності між плітками. У всіх своя версія. Але я вирішила не перебивати.

— Захар, дурник такий на вулиці був коли загорівся будинок. Він по своїх пішов і пожежну викликав. Але що з того. Думав напевно, що сам зможе витягнути їх. А на нього з даху колода впала. Так був обгорів, — жінка скривилася, — А інші померли. Навіть до лікарні не довезли. Хоча...по наших то дорогах. Правда після того В'ячеслав включив свою голову. Засипав. Але пізно. Хоча...думаю там шансів не було. А знаєш, ти з цим Захаром обережніше. 

Жінка сказала останнє речення пошепки, а я намружила брови й запитально кивнула головою.

— Кажуть, він на диявола перетворився. Після пожежі.

Я ледь стримала свій сміх. Натомість серйозно спитала.

— Чому?

— Ну як чому? — жінка стукнула по столу від чого я аж підскочила, — Ну подумай. Хто б при адекватній голові кинувся у вогонь. І хто б після цього вижив. А іще. Я бачила його медичну книжку. Гаразд, наш голова зробив все для його здоров'я. Тут я не нарікаю. Але за його станом до Америки хіба диявол би долетів і повернувся.

Я задумалася. Зараз на вигляд хлопець абсолютно нормальний. Навіть колишня кусючість залишилася. Але...через що йому довелося пройти через ці чотири роки?