Олена Вал - Різдвяні історії, Олена Вал

Розділ 5 Надія для Лілії

Листопад 2017 року, м.Київ

              Лілія сиділа на дивані біля вікна і дивилася на сніг, що повільно падав. Вона не чула, як свистів вітер за вікном, але бачила, як він крутив білі пластівці в танці. Її мама, Світлана, тим часом не знаходила собі місця. На кухні стояв увімкнений ноутбук, поруч лежала купа паперів, ручок і блокнотів. Світлана нервово набирала номер благодійного фонду.

— Алло, це благодійний фонд «Доброта»? — сказала вона, ледве стримуючи хвилювання.

— Так, слухаємо вас, — відповів спокійний жіночий голос на іншому кінці.

— Мене звати Світлана, у моєї донечки серйозна проблема зі слухом. Лілі потрібна операція в Німеччині, і ми не можемо самі зібрати необхідну суму. Допоможіть, будь ласка! — голос Світлани затремтів.

— Заспокойтеся, пані Світлано. Розкажіть, яка у вас ситуація, — співчутливо відповіла жінка.

         Світлана коротко розповіла про діагноз Лілі, рекомендацію лікаря та необхідну суму. На тому кінці проводу їй обіцяли надіслати форму для заповнення заявки й докладніше пояснити, як подати документи.

Тим часом Володимир, батько Лілії, зайшов у кімнату зі списком благодійних організацій у руках.

— Світлано, я знайшов ще три фонди, які можуть допомогти, — сказав він, сідаючи поруч із нею.

— Це добре. Я вже дзвонила до одного, вони чекають наші документи. Треба якомога швидше зібрати все, щоб не втрачати час, — відповіла Світлана.

У цей момент до кімнати зайшла Лілія. Вона тримала в руках блокнот і ручку.

— Мамо, тату, що ви робите? — написала вона великими літерами й показала їм.

      Світлана з посмішкою обійняла доньку й показала жестами: “Ми шукаємо допомогу для твоєї операції.” Лілія кивнула і сіла поруч. Вона розуміла, що її батьки роблять усе можливе.

          Наступного ранку Володимир вирішив зустрітися з місцевим журналістом, який погодився розповісти історію Лілі в газеті.

— Пане Володимире, — звернувся до нього журналіст. — Ми хочемо не лише опублікувати статтю, а й організувати збір коштів через наші соціальні мережі. Як ви на це дивитеся?

— Це було б чудово! Ми вдячні за будь-яку допомогу, — сказав Володимир, щиро тиснучи руку журналісту.

Через декілька днів історія Лілії з'явилася в інтернеті. Під постом у соцмережах почали з'являтися коментарі:

— “Скинула 500 гривень. Тримайтеся!”

— “Знаю, як це важко. Відправила трохи грошей. Молимося за вас!”

     Світлана зі сльозами радості читала повідомлення й обіймала Лілію. Надія на порятунок доньки ставала все ближчою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍