Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

- Якщо ми розвіємо імлу над Холодними скелями усі зрозуміють, що я не просто служниця Шила. А ти ще й не відкриваєш мені таємницю.

- Ти сама її взнаєш, Шила. Зроби так, щоб ніхто не здогадався, що темряву розвіяла ти.

Полум’я обіймало її плечі, руки. Чаклунка кивнула на знак згоди і вогонь раптом став її руками, тілом. Шила стала на вікно, світло від вогняної дівчини став надзвичайно яскравим і наче полум’яний промінь протягнувся в небі до Холодних скель.

Тіні від чорної ескадри  впали на скелі та стали дуже помітні для охоронців Кабору.

- Ти бачила це, Шила? - запитало Полум’я.

- Так. Сподіваюсь, не тільки я.

 До покоїв Керіа знову постукали. Двері відкрилися і зайшов Ліно  в супроводі солдат.

- Володарко, стража помітила кораблі аразійцев за Холодними скелями. Думаю вам краще спуститися в підземелля, адже там є таємний хід. Біля мису Зорі вас буде чекати корабель. А до герцога Смарагдових хвиль  я відправлю “Маленького вісника”, аразійці не помітять його.

- Усе так серйозно, Ліно? Невже Аразі наважиться силою узяти Кабор?- схвильованим голосом вимовила дівчина.

-Так. Вони просто чекають світанку. Або чекають, що протягом ночі ви приймете рішення вийти заміж за герцога.- відповів Ліно.

І знову він ховав очі, і знову це почуття, яке він гнав від себе.

В цю мить Керіа повинна була прийняти рішення. Її погляд став відчуженим, вона дивилась в темряву вікна. Думок не було, була пустота, був страх, якийсь дивний, гарячий та колючий. Це сердило і навіть підіймало в душі Повелительки бурю, утворювало чорну воронку, зараз таким же було небо за вікном. Хмари утворювали чорний вир, від якого віяло силою, неприборканою та всепоглинущою. Це страх стати здобиччю, страх який породжує протидію.

- Поклич Шилу - врешті-решт промовила дівчина.

Маленька чародійка, я назву її так, мій читач, хоча про це ніхто не знав, хочеться її так називати, з’явилась за мить.  Вона одразу зрозуміла, що вони уходять в підземелля, допомогла швидко одягнутися  Володарці і вони попрямували по широкому коридору. Вони повинні були піти до потаємної двері, яка вела в більш вузький коридор зі сходами. Як тільки вони наблизились до дверей, Шила почула Полум’я.

- Шила, розчинись в повітрі та залишайся, я прошу. Керіа повинна йти одна.

Керіа не чула вогняний голос, але відчула, що щось не так. Вона озирнулася і побачила як Шила здійняла руки, і стала прозоріше від туману й тонше за світло. Через секунду вона щезла зовсім.

- Шила, як! Як ти могла - закричала Керіа - Ти зрадила мене!

Перед Повелителькою відкрилася стіна і вузький коридор зі сходами вниз чекав її.  Перед сходами стояв Ліно з охоронцями. Він швидко протягнув руки до Керіа і стіна закрилась за ними.