Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

До реальності її повернув голос Нейлі:

- Тож почнемо вінчання. Почнемо возз'єднання мечів! Менсок та Керіа, станьте біля меча Олдера. Цю трійцю, давайте, прив’яжіть до каменя.

- Ні. Шилу на камінь я сама хочу принести її в жертву. Я це зроблю мечем Олдера!- втрутилась Володарка Кабору.

Охоронці прив’язали Елмарта та Ромуеля до каменя дракона. Вігдіріс положили на камінь біля меча, наче на жертовник. Вона була схожа на поранену птаху, як і Мілера, коли Вілуар Аразі намагався її врятувати.

Навкруги каменя, немов вирва, почала збиратись і крутитись темрява. Потім вона почала проникати в саме серце Елмарта. Смарагдовий герцог відкрив очі і почув сичання Чорного дракона:

- Так ось хто справжній Аразі. Ось хто має кров Вілуара. Елмарте, принеси в жертву Вігдіріс, після того, як вона віддасть тобі меча. Застав її віддати тобі меч і ми будемо єдиними володарями всесвіту!

У цю мить до жертовника кинулась Керіа, вона заплигнула на камень схопилась за меч:

- Я і тільки я - володарка! Я Хранителька меча Олдера!

Але меч не піддавався. Він перетворився на полум’яний стовп. Віналі обійняла його і спробувала вирвати з каменя. Сила меча відкинула її і почувся голос Полум’я:

- Ти що не усвідомила, що меч не твій, пророцтво не про тебе. Птаха згубить дракона. Заволодіє його душею! То не про тебе.

Віналі впала біля ніг Менсока:

- Ти чув це?! Ми з тобою єдині хто має кров драконів! Вбий її! - волала Керіа.

Менсок подивився на жалюгідне створіння, яке повзало біля його ніг. Не було в цій, понівеченій полум’ям, потворі нічого від гордої, прекрасної Керіа.

Аразі кинувся до меча, почав підіймати Вігдіріс:

- Хранителька, будь моєю! Візьми меча і віддай його мені. Наше кохання буде вічним!

Чаклунка прийшла в себе, відкрила очі. В її очах було стільки глибини, рішучості та сили. Мабуть, цілий океан не зміг би зрівнятися із ними. Дівчина здійняла руки до гори:

- Я повернулася, Олдере! Я хочу взяти його, я - душа твоя, в мені кров твоя. Мече, підкорись мені!

Вігдіріс підійшла до вогняного стовпа, обійняла його. Вони із полум’ям стали наче єдине ціле. Розгорілося дуже сильне сяйво... Потім присутні побачили Вігдіріс із мечем в руках, яка відділялась від полум’я.

Але на неї накинувся Елмарт. Він дивився наче зачарований, його серцем вже володіла темрява. Вігдіріс відкинула Менсока до Керіа. Коли вона повернулась до Елмарта, її погляд зустрівся з очима Вонга:

- Ти кохаєш Ромуеля, а він кохає тебе. Тож меч ти повинна віддати йому, тоді справдиться пророцтво .

В цю мить до Елмарта кинувся Ромуель, щоб захистити Вігдіріс. Але дівчина перегородила шлях і закрила собою Елмарта. Вона простягла меч Ромуелю і залишилась стояти між хлопцями. В одного в руках було світло та полум’я, в другого темрява та сила.

Вігдіріс узяла обох за руки й раптом стовпи полум’я та темряви переплелися над нею. Це було величне та прекрасне видовище. Коли все скінчилось вони так і залишились стояти утрьох. Змарнілі, але щасливі.

Чаклунка обіймала свого брата та свого коханого.

Вонг підійшов до них:

- У вашій єдності величезна сила. Темрява має здатність народжувати світло, світло губить темряву, але світло дає життя... Видається ось як справдилося пророцтво. Меч Олдера, як і призначено буде в Каборі, бо Ромуель справжній Віналі по крові й він успадкує Кабор, до того ж він чаклун, він мій нащадок. Елмарте, я все одно вважатиму тебе своїм сином та сином Ларії, вона любить тебе, вона виростила тебе! Ми повернемось із тобою до смарагдових островів. Я впаду до ніг Ларії і думаю, що ця прекрасна жінка вибачить мені, до того ж ти тепер маєш справжню сестру!

Вонг обійняв Елмарта та Вігдіріс. Елмарт був дуже схвильований і радий, що допоміг Вігдіріс і що серце його не підвело. Вона його рідна сестра.

- Я ще хочу трохи навести порядок. - промовив чаклун.

І знову здійнявся вогняний стовп. Який вихром підхопив Менсока та Керіа і поніс їх до Землі Зорепадів.

Через деякий час на Землі Зорепадів з’явився чорнокнижник Нейлі...

Але це вже друга історія...

Кінець