Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Глава XI

Отже, час обряду настав. Весілля відбувалося в замку Кабор. Тронна зала була багато прикрашена квітами, золотими стрічками, горіли величезні каскади люстр. На місті трону Керіа стояло два трони, виготовлені ковалями швидко зі срібла та золота, за одну ніч. Але здавалося, що це буде не весілля, а якась оргія на честь зла. Таке відчуття витало в повітрі.

Двері тронної зали відчинилися і кімнати увійшла процесія із Керіа та охоронцями, яку вів священник. Вони підійшли до трону і Керіа піднялась до нього і зайняла своє місце. Поряд став священник, який повинен був оженити Менсока та Керіа. Трохи позаду стояв Елмарт. Музики почали грати й до зали, теж з охоронцями увійшов Менсок Аразі. Він зупинився біля підніжжя трону.

- Герцог, де та нікчема... Шила?- холодним голосом запитала Володарка Кабору.

- Я виконав бажання моєї королеви - із насміхом відповів Аразі.

Охорона розступилась і Віналі побачила Вігдіріс, а позаду неї стояв Ромуель. То вже була не та тихенька, маленька Шила. Вона була прекрасна, як може бути пісня, вона, хоча і була в кайданах та на колінах, була сильна наче пелюстка вогню. Її очі були наче грозове небо.  Вбрання із тонкої тканини бордового кольору тільки підкреслювало її гордовиту красу, темне волосся прикрашала діадема із рубінів.

- Герцог, я хочу, щоб її стратили негайно! І що це за вбрання? Чому вона вбрана як королева? - з обуренням почала кричати Віналі.

За спинами охоронців не було видно Нейлі. Він виступив уперед:

- Ваша Величність, ми тут, щоб відбулося ваше весілля з Менсоком, після весілля я зроблю вам подарунок... Шила буде принесена в жертву. Але за бажанням Чорного Дракона жертвоприношення відбудеться в таємній печері Олдера. Ви знаєте її, ви були там в дитинстві, вона за галявиною семи водоспадів. Там за водоспадом Всесвіту і є те саме місце. А зараз священник нехай проведе обряд.

До Керіа підійшли фрейліни, на плащу, прикрашеному самоцвітами, вони несли меч дракона Олдера. Керіа взяла в руки меч. Він був дуже важкий, тому Володарка Кабору опустила вістря меча до долу. Плащ накинули на плечі Віналі й священник почав обряд, почав читати щось на кшталт молитви, яка закріплювала шлюб. Коли молитви були прочитані він звернувся до Керіа:

- Чи згодна Володарка розділити владу свою із герцогом Аразі?

- Так.- відповіла королева Кабору

- Чи згодна Володарка віддати любов свою  герцогу Аразі?

- Так - знову пролунала відповідь.

- Чи згодна Володарка віддати герцогу силу меча Олдера?

- Так - знову відповіла дівчина.

Потім він звернувся до Аразі, який стояв на одному коліні перед сходами на трон.

- Чи згоден герцог Аразі розділити силу свою із володаркою Кабору?

- Так - тепер вже була черга відповідати Менсоку.

- Чи згоден герцог Аразі прийняти та берегти любов Володарки Кабору?

- Так - пролунав голос Менсока.

- Чи прийме герцог Аразі силу меча Олдера і стане його душею?

- Так - відповів Аразі.

Після цих слів Менсок піднявся сходами до трону і посів поряд із Керіа.

- Ха! Це все? - він поклав руку на руків'я меча

- Дивовижно за переказами меч обпікає того, хто перший раз його торкнеться - зауважив Нейлі.

Чорнокнижник підскочив до меча. Він із жахом дивився на меч.

- Це не він! Руків'я меча повинна бути оздоблена рубінами, а закінчуватись вона повинна фігурами птахи та дракона! Це підробка! - заволав Нейлі.

В цей же час вікна зали відчинилися... Наче з сірої мілкої моросі почав формуватися закрій Чорного Дракона. Присутні навіть не почули, а відчули голос:

-Заспокойтеся... Нейлі, твоя книга перенесе тебе туди де меч Олдера. То та сама печера за галявиною. Читай закляття, я перенесу туди усіх, хто потрібен для обряду.

Чорнокнижник розкрив свою книгу. На новій, чистій сторінці почали з’являтися букви, які вишикувались у закляття. Чорна імла почала обіймати присутніх, огортати їх і закручувати у вихор.

 

Керіа Віналі розплющила очі і зрозуміла, що вони знаходяться у той самій печері, в яку водив її в дитинстві Вонг. Вона озирнулась. Поряд із нею стояли Менсок та Нейлі. Трохи далі охоронці із Вігдіріс, Ромуелем та Елмартом. Елмарт і Ромуель підтримували Вігдіріс.

- О, так може усіх трьох принесемо в жертву? Це буде весело! - наче оскаженіла закричала Керіа.

Елмарт дивився на Керіа і не міг збагнути, що страх втрати влади, жадібність та заздрість можуть так змінити людину. Його лагідна та прекрасна кузина Керіа була втіленням злоби й ненависті, вона не могла й думки припустити, що не вона Хранителька, не про неї пророцтво драконів.

Через такий напруження ніхто не помітив як темному дальньому куту печери з’явився  силует Вонга.

Його погляд зустрівся із поглядом Вігдіріс. Дівчина почала відчувати його голос:

- Маленьке полум’я, не бійся стати величезним вогнищем. Я зрозумів що хотіла сказати мені Лакміліс. Вона хотіла, щоб я узнав хто ви є насправді. Подивись на Елмарта в нього амулет із камінцем з твого браслета. Він твій брат. В ньому теж є сила співочого туману. Лакміліс розділила вас, але для чого? Пророцтво про дракона та птаху... Вона постійно мені казала про нього. Ромуель... Ти закохалась в нього, хоча сама ще цього не розумієш. Ромуель - мій син. В ньому немає ні краплі крові Аразі, але він кровний  чаклун. Кров Аразі є тільки в тобі та Елмарті, тому не бійся, Керіа та Менсок не з’єднають силу та владу. Пророцтво не про них. Я буду з тобою. Нічого не бійся, Вогняна душа.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍