Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Глава ІІІ

Керіа опинилась серед вузького коридору з високими та крутими кам’яними сходами. На її обличчі застигли знервованість та жах.

- Вона зрадниця! Ліно, вона зрадила мене, вона зникла, вона перетворилась на вихор з туману та вогню і зникла.

- Хто, Володарко? Шила ? Ваша вірна Шила? То може її викрали якісь чарівники? Я помічав що вона якась незвичайна, наче всередині її душі якась таємниця, а її очі, наче сама безодня, були такі сумні.

Володарка Кабора посміхнулася, крізь сльози.

- О, Ліно так може ти нарешті закохався?

Радник змовчав, але про себе подумав: “Ні, Володарко! Я не зможу зрадити твоїм очам, навіть заради безодні.”

Вони йшли довгим коридором, в супроводі стражі та тиші. Поки спускалися тими старими кам’яними сходами ніхто не кинув ні слова, кожен думав про своє: Керіа про Шилу, чи зрадила вона, чи потрапила в біду, Ліно ж перебирав в думках образи Керіа та Шили. Ні , Шила для нього була просто тендітною маленькою дівчинкою.

Нарешті вони дісталися зали.Там був величезне холодне вогнище, його напевне давно ніхто не розпалював. По кутах зали наче крижані колони висіли та вростали сталактити та сталагміти. Зала була велична, її для Володарів наче сама природа створила.

Стража почала оживляти вогнище. Керіа розташувалася на троні, він був витесаний із печерних наростів та скоріш нагадував дуже велике ліжко. Його вкрили шкурами, щоб Володарка змогла зігрітися, бо в залі було дуже холодно.

 - Так ось він який, трон Драконів - із захопленням вимовив Ліно.- Такий холодний, такий величезний!

Тим часом полум’я в вогнищі розгорілося. Високе та гаряче воно вмить зігріло залу. Дівчина наче зачарована дивилась на вогонь, її очі поступово закривалися, вона наче засинала.

За мить вона вже летіла через якусь печеру все вище та вище. Потім опинилась на галявині зі смарагдовою травою. Посеред галявини був величезний камінь.

Володарка Кабора підійшла до нього. Верхівка каменя відкрилася наче скриня і дівчина побачила меч.

-Візьми його!- почула вона холодний чужий голос - Візьми!

Керіа спробувала підняти його. Він був дуже важкий, гарячий, обпікав руки.

- Не можеш? - в  голосі була посмішка, навіть легке глузування.- Так то ти його Володарка?

Керіа відсахнулась. Було боляче, долоні були обпечені.

- Так то ти його Володарка?! Подивись ти можеш його приборкати?

Від меча полинула якась чужа, непідвладна Керіа сила. Ця сила виштовхнула її назад до кам’яного коридору, але тепер вона  падала, наче в безодню...

Дівчина відкрила очі. Якесь дивне відчуття, наче то був сон, наче все на яву. Вона подивилась на свої долоні. Вони були обпечені і боліли.

- Так то не сон - подумала Керіа- то все було насправді. Хто ж Хранителька Меча, кому підвладна його сила?

- Що трапилось, Володарка? - Ліно дивився занепокоєним поглядом.

- Мені треба поговорити з тобою, але без зайвих присутніх відповіла красуня.

Ліно підійшов до каменя над троном. Доторкнувся до нього медальйоном, який висів у нього на браслеті. Одразу відкрився отвір у невеличку кімнату, яка була зроблена з маленької печери.  Ліно ніколи не був тут, але знання про цей підземний замок, про розташування коридорів та кімнат та про медальйон, який відкривав таємні кімнати, передавалися у його родині від батьків дітям багато століть.

- Можна тут, Ваша Величність.- він відійшов від отвору, та дав змогу Керіа зайти до печери.

Вони зайшли в невеличку кімнату, отвір за ними закрився і вони опинилися наодинці.

- Я бачила видіння. Наче меч Дракона мені непідвладний. Мені з дитинства наказували, що я повинна берегти його, хоча я його ніколи не бачила, я тільки знаю де він знаходиться. Мені з дитинства говорили, що Кабор вистоїть тільки завдяки йому та що володіти ним повинна людина чесна, смілива, добра, бо інакше цей меч здатен знищити увесь світ. Мені казали, що якщо не буде людини, яка має над цим мечем владу, то сила меча стане некерованою і знищить все навкруги. То, якщо вірити видінню, не я Хранителька Меча. Є хтось в Каборі, хто має над ним владу, є хтось кого Меч обожнює і підкоряється, кому підкоряється сила Дракона Олдера.

-Цього не може бути, Володарко! Ви просто були знесилені і марили. Ви єдина Хранителька.

- Я вже не впевнена - задумливо відповіла дівчина - Але якщо не я, то хто може мати таку силу? Тому я і вирішила поговорити з тобою наодинці, бо дуже занепокоєна. І  зникнення Шили може бути з цим пов’язане.

- Та до чого тут це дівчисько?- вигукнув Ліно і посміхнувся.

- Я не можу зараз тобі усе розповісти, але повір, вона сама про себе багатого не знає, а тепер і я не впевнена, що знаю усе про неї. Ліно, повернемося до зали. Тим часом і ти подумай про те, чи може хтось ще в замку володіти силою Дракона.

Тепер, мій читач, ти повинен звернути увагу на те, що вогонь який горів у залі то не просто полум’я, то полум’я яким палає кров та серце Драконів та чаклунів. То було живе полум’я. Те полум’я намагалось розповісти Керіа про те, що не вона Хранителька Меча. Так, то було навіть не видіння, те полум’я показало Керіа справжнє місце, де був Меч. Я хочу перенести розповідь у часи коли Керіа була маленькою дівчинкою...

В той день сонце неначе обіймало Кабор, його промені немов теплі струмки котилися з гір. Так було сонячно і тепло.  Егард Вінали, батько Керіа разом верховним чародієм Вонгом спостерігав, як маленька Керіа гуляла берегом моря зі своєю матінкою. Дівчинка була дуже схожа на свою маму, яка була дуже красивою жінкою. Ейлінда з Керіа бавились розбиваючи хвилі ногами, бризки розлітаючись, неначе дорогоцінне каміння, блищали у волоссі

- Ейлінда, Керіа  досить бавитись! - покликав їх Егард. Потім повернувся до Вонга і тихо промовив - Як вважаєш, мабуть, Керіа потрібно готувати до посвячення, до того, що вона буде Хранителькою?

- Так , мій Володарю, можливо. Я буду готувати її, але спочатку мені потрібно побути наодинці з Полум’ям Дракона.- відповів Вонг.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍