Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Ніхто з Каборців не знав звідки й коли тут з’явився цей чародій, здавалося, що він був тут увесь час існування великого Кабора. Так, він будував Кабор, але казали що він був з Каборцями задовго до будівництва величного замку.

- Навіщо, Вонг? Що нового може розповісти тобі Полум’я?- здивувався Егард.

- Володарю, ти знаєш, що ніхто з жінок Кабору не піддавався випробуванню, ніколи я не звертався до Полум’я, але ж нещодавно я був в Залі. Полум’я дуже холодне, Полум’я  неначе зникає. Воно  втрачає дихання Драконів. Це може вказувати на те, що немає Хранительки.- чаклун схилив голову ніби винуватець, він не хотів ображати Егарда, але Полум’я потребувало дихання Хранительки.

- Що ти хочеш сказати ! Що моя донька не буде Хранителькою? Не буде Володаркою! Як ти смієш! - гнівно заговорив Вінали.- Чи вона не Вінали!

- Ні, Володарю! Вона ваша кров, вона Віналі. Та про Хранителів знає лише Полум’я. І якщо вона не Хранителька, вона не зможе взяти меч, вона може згоріти від його дихання - знов поважно тихо відповів Вонг.

- Гаразд, чародію! Гаразд. Але готувати мою доньку ти повинен вже з завтрашнього ранку.

- Як накажеш, Володарю. Завтра так завтра. - ввічливо нахилився чаклун.

Наранок, коли Керіа проснулась, її покликали в сад. Дівчинку чекав старий Вонг.

Нещодавно до Кабору воїни Вілуара Аразі привезли  маленьку дівчинку, яку подарували Егарду, для його доньки.  З того самого дня дівчатка не розлучалися. Вони наче не були володаркою та служницею, скоріше це були вода та полум’я, тиша та блискавка. Вони були дуже різні, але маленька Шила не виглядала, як служниця, скоріше полум’яний подих.

Керіа відмовлялась йти без своєї Шили, тому довелося до саду відвести обох дівчаток.

- Керіа, я хочу розповісти тобі про твоє призначення. - почав розмову Верховний Чародій.

- Я твоя Володарка! Ось моє призначення - посміхаючись сонячному лучу, відповіла Віналі.- розкажи краще про Шилу.

- Володарко? Так, маленька королева. Але ти ще й Хранителька Меча Олдера. Величнішого з Драконів. Ти сама велична, твоя велич - саме Полум’я. Тільки ти можеш приборкати його дихання, його світло.- продовжував Вонг.

- То й що? Я найвеличніша! То можу наказувати, робити, що хочу! - гордо піднявши підборіддя поглянула на Вонга Керіа.

Шила, почувши такі слова присіла біля Віналі та нахилила голову. Але вона уважно слухала Чародія.

- Так, ти Хранителька Меча, але ти повинна будеш віддати йому того кого кохаєш. Ти будеш його силою, його життям. Той кому ти віддаси меча буде непереможним, але доти ти його Хранителька. Серце, того хто візьме в руки цей меч буде битися разом з твоїм. Тільки тобі вклоняться світи.

Керіа замріяно підняла погляд, високо вскинула підборіддя. І так голосно:

- Ви чули мене ліси, чули гори! Я ваша володарка, я хранителька, я підкорю світи! - потім перевела погляд на Шилу- А ти будеш завжди біля мене, завжди.

Шила чомусь посміхнулась, їй захотілось відповісти Керіа, що вона птаха, що вона буде літати, а не сидіти поряд із майбутньою Володаркою, але вона змовчала. Змовчала, бо шепіт чогось гарячого наказав їй заспокоїтись.

Чародій взяв Керіа за руку і повів до величезного водоспаду. Струмені водоспаду іскрилися, бавилися сонцем, навіть вчувалося, що вони сміються. Коли Вонг і дівчатка підійшли до водограю одразу запанувала тиша. Вода ніби злякалась.

-Бери мене за руку і закрий очі, Керіа.- наказав Вонг.- Шила, лишайся тут, далі тобі не можна.

Маленька Володарка взяла за руку чаклуна закрила очі та відчула поштовх чогось гарячого. У той самий момент гарячий вітер захопив Шилу і вона розтанула у повітрі. За мить і чарівник з Керіа і Шила, яка була наче прозорий туман і тому її ніхто не побачив,  опинилися на галявині... Так так, на тій самій галявині, що була у видінні вже дорослої Керіа.

Посеред галявини палав камінь, серцем цього полум’я був величезний меч...

-Бери його, але щоб дістатися до меча заспокой камінь, заспокой душу дракона.

Керіа повільно підходила до каменя.

Камень ставав помітно червоніти. Біля нього було дуже гаряче, повітря наче тремтіло, дихати було неможливо. Перед очам дівчини наче мерехтіла полум’яна стіна.

За мить між Керіа та каменем з’явилася тоненька фігурка Шили.

- Ні не торкайся його, він вб’є тебе!- Шила відштовхнула маленьку Володарку.

Потім Шила швидко повернулася до каменя, широко розвела руки, наче обіймала його. Її серце забилося у шаленому ритмі, вона наче приймала в себе світло від полум’яної стіни. Потім все закінчилось так же миттєво як і почалось... Шила впала перед каменем і полум’яна стіна стала холодною.

Вонг швидко підбіг до Керіа, вона відкрила очі.

- Що, що сталося чарівник Вонг? Я Хранителька? Я вже володію серцем дракона?

- Ще ні, моя маленька королева. -Вонг зрозумів, що дівчина не пам’ятає тієї миті, коли в обряд  втрутилась служниця.- Мабуть, просто ще не час, просто ви ще маленька.

І ніби голос всередині наказав мовчати, Вонг зрозумів, полум’я прийняла в себе Шила. Голос шепотів йому:

- Нікто не повинен знати, ніхто.- голос був наше від самого Каменя.

Вонг зрозумів, що Шила не проста дівчинка-служниця. Шила - це сама таємниця і навіть йому не відкриється її призначення. Він взяв на руки дівчаток, їх закрутив вихор і всі троє опинилися у замку.

Біля трону їх ждав Егард. Він підбіг до своєї доньки, сполохано узяв її на руки.

- Вона підкорила Полум’я?- спитав король.

- Вона ще маленька, її сила повинна рости - відповів Вонг - я повинен покинути Кабор, я повернусь, коли потрібен буду нашій Хранительці.

І він не збрехав. Він дійсно повинен був повернутися коли буде потрібен Хранительці, але він не міг збагнути, що Хранителька то маленька служниця Шила, він не міг повірити своїм очам, що вона підкорила душу Дракона. Цю таємницю він не міг розказати  Егарду, але приховувати її він теж не міг від свого короля, тільки тому він вирішив поїхати з Кабору поки Шила не дізнається хто вона.