Кейтрін Шкроб - Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб

— Ні. Мені там хочеться скиглити від нудьги. Шкодую, що не вступив у музичне.

— О-ох… Знову твоя сестра прохатиме, щоб виховувала тебе… — цокаю язиком.

— Не бери від неї слухавку. Хіба це проблема? Тим більше мені завжди вдавалося домовитися з викладачами. Вони йдуть назустріч, попри пропуски пар. А взагалі, я зараз про інше думаю. Власник студії значно підняв ціну оренди, тож з хлопцями шукаємо нове приміщення.

І поки Максим удається в деталі того, де їхній гурт оглядав приміщення і що там не сподобалося, мимоволі починаю порівнювати свого хлопця з чоловіком зі сну. Два кардинально різні типажі. Що зовні, що за характером. Максим — мій одноліток, ошаленілий єдиною мрією отримати визнання як музикант. І, до речі, потенціал у ньому дійсно відчувається. Хлопець готовий йти напролом. Але при цьому я відчуваю себе потрібною йому. Він безкорисливо будує стосунки й турбується про мене. І, чесно кажучи, я могла лише мріяти зустрічатися з талановитим красунчиком, який щиро кохатиме. Хоча не знаю, чи він вже відчуває те саме кохання, про яке говорить, але з Максом вже бачила своє майбутнє, і воно видавалося казковим. До сьогоднішнього ранку! Бо тепер згадую зі сновидіння того чоловіка, який заволодів моїми думками, особливо згадую, як ніжно він тримав малюка й наскільки почувалася захищеною в його обіймах, — і це навіть зараз змушує сумувати за цим всім, немов все було насправді.

— Олесечко… — Максим бере мене за руки перед під’їздом. — Обіцяю, завтра ми прогуляємося. Не ображайся, що сьогодні не вдасться. Гаразд? Спробуй витягнути на свіже повітря свою подругу. Хоча ні… — зсуває брови. — Вона постійно швендяє в компаніях з хлопцями, а я — ревнивий. Відміна!

Дзвінко сміюся, побічно закидаючи довге світло-русяве волосся назад. 

— Думаєш, що можеш мене втратити? До тебе я взагалі ні з ким не зустрічалася.

Максим долонею накриває мою потилицю й схиляється, щоб опинитися впритул.

— А все тому, що ні в кого не вистачало сміливості, щоб познайомитися з такою вродливою тендітною дівчиною.

Ці слова зсередини оповивають теплом. Насправді Макс скупий до подібних приємностей та компліментів, але не сьогодні. Зараз немов відчуває, що мені це необхідно.

— Говори, не зупиняйся… — широко усміхаюся.

Але тепер він безмовно торкається моїх вуст своїми. Притягуючи за потилицю, притискає до себе ще ближче. А я, на власний подив, уявляю, що Макс — той чоловік, що снився вночі.

Трясця! Як це зупинити? Так не має бути! Почуваюся винуватою. Безрезультатно намагаюся переналаштуватися. Кінець кінцем м’яко перериваю поцілунок, щоб приборкати недоречну фантазію.

— Дякую, що провів, — сухо відповідаю. — До завтра, Максе, — задкую у бік під’їзду, щоб приховати збентеження.

Він піднімає руку, показавши долоню. Теж задкує.

— Не сумуй!

А як тільки входжу у під'їзд, видихаю, немов щойно пройшла ціле випробування. Свій дивний стан зрозуміти не можу. І яка у нього причина теж. Чи дійсно не досипаю, бо ночами як не готуюся до пар, то з телефона читаю любовні романи (на паперові книги завжди грошей не вистачає), чи вже зовсім їде дах через навчання… Треба негайно з’ясувати, щоб це не заважало стосункам з Максом. А варіант, що справді покохала незнайомця зі сновидіння — взагалі не варіант, хоча б тому, що цей чоловік моєї мрії не існує. Чи існує?