Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

- Довго будемо так стояти?  

- Ні, - поспішила відповісти, - спасибі. Не треба мене проводжати. Я сама дійду. Нічого страшного.  Не варто турбуватися.  

 Я порівнялася з ним і, попрощавшись, поспішила геть. Що додало мені прискорення, і сама не розуміла. А мені так хотілося, щоб Мін проводив мене додому. Не через тих хлопців. Я й припустити не могла ніколи, що одного разу він захоче проводити мене додому. 

 Я так поспішала піти, що повернула не туди. Напевно, з боку виглядала дурною. Мені довелося повернутися на сто вісімдесят градусів і знову пройти повз Джи Міна. Він спостерігав за мною. Відчувала це кожною клітинкою свого тіла. Спостерігав, як я, немов дурепа, метушуся туди-сюди.