Павло Сергійович Дерев'янко - Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко

відчутно тепліше. Табурет для гостей (одна з трьох ніжок довша за інші), навпроти стіл і стілець, побратими меблів із кабінету Шварца, — от і все меблювання. На дверях чатували Ілько з Лавріном, гевали-близнюки, яких Отто недолюблював за куций розум, але завжди долучав, коли вимагалася сила. Після скорочення рядів божих воїнів обирати не доводилося... Бозна, чому цих бугаїв не забрали до війська, проте Отто підозрював, що завинила тому прикра нездатність близнюків упродовж двадцяти років життя запам'ятати бодай сотню слів. Австрієць навчився вимовляти їхні дивні імена без помилок — за останній рік його знання української неабияк зросло. Принаймні так здавалося Отто.

Брати вклонилися Шварцу, грюкнули дверима, схрестили на грудях могутні руки. На незручному табуреті сидів чоловік. Фобос із Деймосом привітали його гарчанням. У тьмяному світлі їхня жорстка біла шерсть здавалася жовтавою.

— Найн, — кинув Отто псам.

Вовкодави замовкли і вляглися на свої підстилки. Вони знали, як треба поводитися на допитах.

Руслан мовчки простягнув теку із кількома папірцями, відійшов до стінки. Шварц усівся за стіл, взявся неспішно вивчати документи. Насправді він знав їх напам'ять, але то був один із трюків, який завжди працював. Опасистий чоловік на табуреті нетерпляче совався, пітнів, і за десять хвилин мовчанки, яку порушувало тільки сопіння вівчарок, не витримав.

— Якого дідька я тут роблю?

— Не смій мовити такі слова, — Отто звівся на рівні і гупнув по столу кулаком.

Загривки Фобоса і Деймоса настовбурчилися, вищирені пащеки закипіли слиною. Чоловік на табуреті різко відчув нестачу повітря і закашлявся. На клацання пальців Отто пси заспокоїлися.

— Назвися, — спокійним голосом продовжив Шварц, ледь торкнувшись золотого хреста, який носив на грудях.

— Тиміш Клименко, — в очах чоловіка на мить блиснула лють. — Поважний голова Чумацького цеху Українського Гетьманату. Свідомий громадянин, який присвячує весь час порятунку держави. Вірний чоловік і батько шістьох дітей. Дослідник, меценат, мандрівник. Вистачить, чи бажаєте почути більше регалій?

— Вистачить.

— Для чого потрібен цей фарс, пане Шварце? Вам усе пречудово відомо. За яким правом мене затримують на вулиці, погрожують побиттям, приводять сюди і змушують чекати годинами?

Руслан, який посів місце за столом, сумлінно записував усе промовлене.

— За правом хортів Святого Юрія, — відповів Отто поважно. — У тебе немає приводу боятися, коли ти чесна людина. Кілька запитань... І підеш звідси, куди захочеш.

Він вдивився у кругле рум'яне обличчя. Такі завжди викликали огиду: вгодовані, блискучі, наче ось-ось луснуть від жиру. Шварц знав чимало подібних Тимішеві ділків, готових матір власну продати, якщо ціна підходяща.

— Загальновідомо про твої товариські стосунки з лікантропами забороненого Ордену, — заговорив Отто, лельом-полельом крокуючи від стінки до стінки. — Ми маємо підозри, що ти досі допомагаєш слугам Сатани.

— Ваші підозри безпідставні, — відрубав Тиміш. — Це все? Тоді я мушу йти, пане Шварце. Мене чекають важливі справи, а ви згаяли купу мого дорогоцінного часу.

Він спробував підвестися, але глухе гарчання вовкодавів прицвяшило його до незручного табурету.

— Я не маю ні часу, ні сили збирати докази, — збрехав Отто (насправді для цього бракувало людей). — Я не збираюся вести тебе на суд. Я і є суд! Нам достеменно знано, що ти допомагаєш вовкулакам. Від тебе смердить нечистим духом! Я чую цей дух і мене нудить від нього. Зізнайся, кого з переступників ти бачив за останні місяці. Скажи, де і коли це трапилося — врятуй свою заблукалу душу! Скажи — і будь вільний іти, куди заманеться!

Неочікувано для Шварца Тиміш розсміявся, але за секунду люто скривився.

— Ви тут у своїх підвалах геть з глузду з'їхали? — проревів чумак, не стримуючи гніву. — Чи вам останню пам'ять відшибло? Ви власноруч усіх сіроманців до Різдва понищили! Ордену давно не існує! З ким я міг бачитися, з привидами? Негайно випустіть мене!

Чумак розмахував кулаками і не збирався ні в чому зізнаватися. Тиміш виявився сміливішим, ніж Отто припускав. .. Він задумався, як далі провадити розмову. Ця необачна затримка стала фатальною: тупоголовий Лаврін, який звично сприйняв мовчанку за наказ, наблизився до чумака і вхопився за його правицю.

— Починати з великого, брате? — пробасив Лаврін, запитально глянувши на Шварца.

— Що-о?! — Тиміш схопився на ноги, не звернувши увагу на гарчання псів. — Ви погрожуєте мені тортурами?

Лаврін штурхнув його на табурет, а чумак зарепетував на все горло:

— Ви смієте катувати мене під надуманими приводами? Мене, Тиміша Клименка?! Від початку наступу Орди мої валки рятують військо Січове, щодня мої вози рушають на фронт, щогодини мої люди працюють на перемогу у війні, щохвилини мої статки тануть! Через вас, бовдурів, я щойно пропустив надважливу військову нараду! Просто зараз кілька термінових документів очікують мого підпису! Кожна мить, що я тут марную, коштує нашим воякам життів! Я — одна з ключових ланок у військовій логістиці! Ви це усвідомлюєте, пси безголові? Вас у цій самій тюрмі замкнуть як ординських агентів!

Руслан перестав записувати і підвів на Отто запитальний погляд. Вищирені Фобос і Деймос крапали слиною, готові кинутися за командою. Лаврін досі тримав Клименкову руку в очікуванні наказу.

Шварц кипів від люті. На пихатого лавочника, на його брехню про лікантропів, на його дошкульні образи, на тупого Лавріна, на самого себе. Ось так бездарно згаяти чудовий шанс!

— Просто дай, що нам потрібно, — мовив Отто дружньо.

— Кілька хвилин, не більше. І ми назавжди розійдемося без насилля і галасу.

— Ви не усвідомлюєте своєї помилки, пане Шварце. Чи усвідомлюєте, але продовжуєте кривити хорошу пику при поганій грі. На мене ваші погрози не діють! Або негайно випускайте мене звідси, або кидайте до каземату, — Тиміш махнув вільною рукою. — Попереджаю: оберете друге, і до завтрашнього вечора від вашого кишенькового замку хрестоносців навіть стягу не лишиться.

Як він міг так помилитися? Відповідь прийшла одразу: через власну зарозумілість. Цей кнур у людському обличчі — кара за гріх гордині.

Вибач мені, Господи! Я засвоїв цей урок. Шкода лишень, що кнур