YObach - Розділені небезпекою, YObach

Їхні стосунки були схожі на вогонь, яскравий і сильний, який розгорявся з кожною зустріччю. Але одного вечора цей вогонь почав затухати, коли Віолетта дізналася про загрозу, яка нависла над їхніми життями. Філіппо, впливовий ворог Данте, знайшов спосіб змусити її прийняти найважче рішення у своєму житті. Він погрожував їй, попереджаючи, що якщо вона не піде, то наслідки для Данте будуть катастрофічними.

Того вечора, коли вони зустрілися, Віолетта не могла стримати сліз. Вона тримала себе в руках, намагаючись залишатися незворушною, але всередині її душа розривалася.

— Данте, — промовила вона, відводячи погляд, щоб він не бачив її очей, повних сліз.— Нам потрібно припинити все це. Я більше не можу залишатися поруч із тобою.

Він здивовано подивився на неї, не розуміючи, що відбувається.

— Віолеттою, що ти маєш на увазі? — запитав він, наближаючись до неї. — Ти ж знаєш, що ми разом можемо подолати все.

Вона намагалася уникнути його погляду, бо боялася, що, побачивши його очі, втратить силу відмовитися від нього.

— Ні, Данте, не цього разу, — сказала вона, стримуючи емоції. — Я не можу жити в постійному страху. Ти став занадто небезпечним для мене. Я не хочу бути поруч із тобою.

Її слова різали його серце, але він бачив, як її руки тремтіли, і розумів, що щось тут не так.

— Це не твоя правда, Віолетто, — тихо промовив він, наближаючись до неї. — Я знаю тебе краще за це. Що сталося? Скажи мені, що відбувається.

Вона закрила очі, щоб зупинити сльози, які готові були потекти по її щоках.

— Я прийняла рішення, Данте, — сказала вона, стримуючи голос, щоб він не здригався. — Я не можу залишатися поруч із тобою. Я хочу, щоб ти забув про мене і почав жити своїм життям.

Він був розбитий, і злість почала прокидатися в його голосі.

— Це не ти вирішуєш, що я буду відчувати, Віолетто, — відповів він, стискаючи кулаки. — Якщо це через когось... чи , може, ти в небезпеці, скажи мені. Я зроблю все, щоб захистити тебе.

Її серце билося шалено, але вона знала, що не може сказати йому правду. Якщо він дізнається, Філіппо не пожаліє його, а вона не може цього допустити.

— Немає ніякої небезпеки, окрім тебе, Данте, — відповіла вона, тримаючись за останні сили. — Ти — це все, чого я боюся. Твої вороги... твоє життя. Я хочу спокою, нормального життя, а не життя в постійному страху.

Він мовчки дивився на неї, і кожне її слово відлунювало болем у його душі. Але її очі, такі рідні, говорили зовсім інше — вони випромінювали любов і страх одночасно.

— Віолетто, — сказав він, тихо, майже шепочучи, — скажи мені правду. Дай мені хоч якийсь шанс.

Вона більше не могла витримати і швидко витерла сльози з очей, щоб він не бачив її слабкості.

— Прощай, Данте, — тихо промовила вона, повертаючись до нього спиною. — Забудь мене. Я тебе більше не кохаю.

З цими словами вона пішла, залишивши його одного в темряві. Данте стояв на місці, почуваючись спустошеним. Він не розумів, чому вона залишила його, але він не міг змусити себе повірити в її слова. Її погляд і слова, що залишилися невисловленими, залишили у його серці глибоку рану, яку він носив у собі всі п'ять років.

А Віолетта, залишивши все, що вона колись любила, відчувала, як частина її серця залишилася з ним. Вона пішла, щоб захистити його, але її кохання і біль назавжди стали її тягарем.