Arachne - ХІллер 2, Arachne

Вона розуміла, що тепер ставки були набагато вищими. Це була не просто гра в кішки-мишки, не просто прагнення справедливості. У цій грі вирішувалася доля її міста, доля людей, які довіряли їй, і, можливо, навіть її власна доля. "Чорні Нитки" були чимось більшими, ніж просто злочинною організацією - вони були тінню, яка розросталася і тяглася все далі, погрожуючи поглинути світло.

Лілі зробила крок у бік своєї машини, її пальці міцно стиснули кермо, коли вона сіла за нього. Вона завела двигун, і звуки мотора луною рознеслися вузькими вуличками. Вона глянула в дзеркало заднього виду, де лише на мить їй здалося, що тінь промайнула біля рогу будівлі. Вона не знала, чи це був її страх, який грає з нею, чи хтось із "Чорних Ниток" справді стежив за нею. У будь-якому випадку вона знала, що тепер кожна її дія буде під наглядом. Але це не зламає її.

Вона увімкнула фари і попрямувала у бік тієї частини міста, де сталися останні напади. Там, серед неонових вогнів та занедбаних вулиць, була її наступна зачіпка. Вона згадала, що Рен Крос намагався зібрати всю інформацію про можливі цілі "Чорних Ниток", і йому вдалося дізнатися про одне місце — покинутий склад у промисловій зоні, де, можливо, вони облаштували своє лігво. Вона знала, що її мета — зрозуміти, що там відбувається, і цього разу вона була готова зробити все, щоб не прогаяти жодної деталі.

З кожною милею, яку вона проїжджала, рішучість усередині неї лише розгорялася. Вона не могла дозволити цій темряві опанувати її місто. Вона знала, що попереду на неї чекає ще багато ночей, повних небезпек і таємних зустрічей. Але тепер її страх був замінений на рішучість. То була її гра. І тепер вона мала намір не просто йти за кроками Хіллера, а бути на крок попереду, розгадати всі хитросплетіння цієї загадкової банди, зрозуміти їхні справжні наміри і повернути світло в це місто, яке так потребувало порятунку.

Ліліан їхала вперед, залишаючи позаду спокійні райони міста і поринаючи все глибше в темні, похмурі вулиці промислової зони. Тут не було світла, крім тьмяних, мерехтливих ліхтарів та проблисків неонових вивісок від покинутих магазинів. Стара частина Вальхейма, де залишилися лише тіні минулого та руїни індустріальної могутності, була ідеальним укриттям для злочинців, місцем, де забуті кути давали притулок тим, хто вважав за краще залишатися в тіні.

Її думки продовжували повертатися до останніх кількох місяців - до її довгого очікування після дзвінка Хіллера, коли його сліди здавалися безслідно зниклими. Але тепер Лілі знала, що його відхід був не втечею, а підготовкою до чогось більшого. І вона відчувала, що "Чорні Нитки" якимось чином пов'язані з ним. Чи були вони його ворогами? Чи, може, навіть союзниками? Відповідей не було, і це турбувало її найбільше.

Вона під'їхала до пустельної вулиці, де тягнувся ланцюжок покинутих складів. Місце виглядало так само, як вона його пам'ятала — занедбане, похмуре, наче завмерлий кадр старого фільму. Ліліан зупинила машину, заглушивши двигун, і кілька секунд сиділа в тиші, прислухаючись до звуку дощу, який тепер лив з новою силою. Її серце билося рівно, але у кожній клітині її тіла відчувалося напруження, готовність до розвитку подій.

Вона обережно вийшла з машини, залишаючи двері трохи прочиненими. Дощ стукав по капоту, утворюючи краплі, які падали та розбивалися на тисячі маленьких уламків. Лілі глянула на старий склад, помітила, що один з бічних входів трохи відкритий. Це був знак, можливо, її вороги були вже всередині.

Вона обережно підійшла до дверей, намагаючись не чинити зайвого шуму, і зазирнула всередину. Крізь вузьку щілину вона бачила темні контури будівлі — старі ящики, металеві балки та мережу дротів, що звисали зі стелі. Здавалося, тут час зупинився, але це було хибне враження — її інстинкти підказували, що в цій тиші таїться небезпека.

Лілі втиснулася в стіну, діставаючи пістолет із кобури, її очі зосереджено вдивлялися в темряву, поки слух намагався вловити найменший звук. Раптом зсередини почувся гомін — шепіт голосів, звук кроків. Вона розуміла, що не може зайти без підтримки, але її команда перебувала в іншому кінці міста, займаючись черговим аналізом ситуації. Ліліан знала, що має лише кілька хвилин, щоб прийняти рішення.

"Ризикнути чи повернутися?" - думала вона. Але щось усередині її, якесь майже інтуїтивне почуття штовхало її вперед. Може, це був той зв'язок із Хіллером, який не давав їй спокою, або усвідомлення, що кожен момент зволікання давав їх ворогам перевагу.

Вона зробила глибокий вдих і, міцно стискаючи зброю, обережно відчинила двері. Її кроки були легкими, безшумними, як у кішки, що ступає у темряві. Усередині пахло вологістю, деревом, що гниє, і якимось хімічним запахом, який пробивався з дальньої частини складу. Її очі поступово звикали до мороку, і незабаром вона побачила кілька фігур, що стояли біля столів, на яких було розкладено карти та паперові документи.

Ці люди виглядали так, ніби вони не чекали на непроханих гостей. Лілі зробила ще кілька кроків уперед, намагаючись залишатись непоміченою, коли її увагу привернула одна деталь. На одному зі столів було розкладено великий аркуш паперу із зображенням Вальхейма, де червоним маркером було відзначено певні місця — склади, провулки, старі будинки. Все це виглядало надто знайомим.

І тут вона почула один із голосів — чоловік у чорній шкіряній куртці говорив про якесь "ключ" і "рішення", про те, що часу залишається мало. Лілі спохмурніла. Це був черговий пазл у їхній грі. Вони явно щось шукали чи когось... Можливо, то був Хіллер? Чи вони полювали на неї?

Чоловік, продовжуючи говорити, різко обернувся, і у світлі ліхтаря на його поясі Лілі помітила символ — емблему, витрачену на металевій пластині. Це була символіка "Чорних Ниток", і вона знала, що тепер її підозри остаточно підтвердились. Ці люди були тут не випадково, і їхня присутність у Вальхеймі обіцяла лише лиха.

Лілі зробила крок назад, але випадково зачепила ногою металевий шматок, який з глухим звуком упав на бетонну підлогу. Шум рознісся луною по всьому складу, і всі голови відразу повернулися в її бік. Лілі миттю притиснулася до стіни, намагаючись не рухатися. Її серце билося швидше, ніж будь-коли, вона чула, як хтось із чоловіків сказав: "Там хтось є!" і попрямував у її бік.