Arachne - ХІллер 2, Arachne

Ліліан не могла не помітити, що деякі з місць злочинів перетиналися з тими місцями, де раніше стикалася з Хіллером. Вона не була впевнена, чи це збіг, чи нова група дійсно знає про його існування і шукає його так само відчайдушно, як колись це робила вона сама. Це почуття, ніби її світи почали накладатися один на одного - її особисте переслідування Хіллера і нова загроза "Чорних Ниток" - було нестерпним.

Увечері, коли Ліліан повернулася додому, на неї чекало ще одне підтвердження, що її підозри вірні. Прямо на її двері було прикріплено аркуш паперу. Вона зупинилася, уважно вивчаючи його. Маленький клаптик із написом, зробленим швидким почерком: "Ти на правильному шляху, але будь обережна. Вони стежать за тобою".

Її серце забилося. Це могла бути лише одна людина. Хіллер. Його почерк був їй знайомий - такі ж слова вона бачила в його попередніх посланнях, таких же стрімких, ніби написаних на бігу. Але навіщо він попереджає її? Що він знав про "Чорні Нитки"? І чому саме тепер знову вирішив вийти на зв'язок?

Протягом наступних днів її параноя посилювалася. Вона почала помічати машини, які, здавалося, йшли за нею. Чужі обличчя на вулиці, які зустрічалися дуже часто, щоб це можна було вважати випадковістю. Вона знала, що вони там, десь у тіні, спостерігають, вивчають її. Але тепер Лілі була налаштована інакше — вона більше не була поліцейським, який веде справу. Вона була частиною цієї загадкової гри, і її інтуїція нагадувала, що вона наблизилася до чогось більшого.

Час, здавалося, почав розтягуватись, кожна хвилина проходила в напрузі та аналізі. Ліліан працювала у відділі, але думки її були далеко. Кожен новий звіт про дивне зникнення чи напад додавав лише більше запитань, і жодної відповіді. У Вальхеймі згущалися хмари, і місто, здавалося, знову втрачало свою ілюзорну нормальність. Темрява, яку вона одного разу вже намагалася побороти, поверталася, і цього разу вона була сильніша, глибша, небезпечніша.

Сидячи одна у своєму кабінеті, Лілі подивилася на карту міста, де вже було відзначено кілька точок активності "Чорних Ниток". Вона повільно провела пальцем по цих точках, з'єднуючи їх у думці. Це було її місто, і вона не збиралася поступатися його комусь, хто думає, що може грати з життям людей, як з пішаками.

І тоді після довгих роздумів Ліліан зрозуміла, що тільки одна людина може дати їй відповіді. Вона повинна знову знайти Хіллера, незважаючи на всю небезпеку, незважаючи на всі емоції, які він викликав у ній. Вона знала, що їхні шляхи неминуче перетнуться, і тепер від цієї зустрічі залежала не лише її справа, а й її власне життя.

Якось, уже вночі, коли вона знову стояла на даху однієї з будівель, спостерігаючи за мерехтливим обрієм, її телефон задзвонив. Номер не було визначено. Ліліан відповіла, і їй у вухо увірвався знайомий голос, тихий, майже шепочливий:

- Лілі, ти знаєш, що це почалося. Я намагався триматися осторонь, але вони прийшли по мене. І тепер вони прийдуть за тобою.

Лілі відчула, як по спині пробіг холодок. То був Хіллер. Його голос здавався тривожним, але в ньому все ще залишалася колишня впевненість.

- Хто "вони"? Чорні Нитки? - Запитала вона, відчуваючи, як її серце прискорює ритм.

- Так, і це серйозно. Іди з вулиць. Вони вже стежать.

Зв'язок обірвався. Вона залишилася стояти на даху, телефон у руці, її погляд знову впав на місто. Він був сповнений темних кутів, тіней, у яких могли ховатися вороги. Але, незважаючи на страх, усередині неї спалахнуло й інше почуття — рішучість. Це був початок нової гри, і тепер ставки були вищими, ніж будь-коли.

***

Ліліан дивилася на карту міста, де червоні мітки покривали місця останніх злочинів, немов криваві рани на тілі Вальхейму. Це було її місто, її територія, і тепер у ній прокинулося щось, що раніше залишалося захованим за професіоналізмом і холоднокровністю. Страх був, але він поступався місцем іншому почуттю — відчуттю рішучості, яскравому і обпалюючому, ніби вогонь, який починав горіти в неї всередині.

Лілі розуміла, що гра, в яку вона вплуталася, більше не була тільки про її протистояння з Хіллер. Тепер на дошці з'явилися нові постаті - "Чорні Нитки" - і вони були небезпечними, непередбачуваними. Але саме це сповнювало її рішучістю. Вона не могла дозволити цим тіням опанувати місто, вона мала з'ясувати їхні плани і покласти край загрозі.

Того вечора, коли на місто знову опускався вологий туман, а нічне небо починали прорізати неонові вогні вивісок, Ліліан знову одягла своє пальто, міцно затягнувши пояс. У дзеркалі її відображення дивилося на неї з холодною рішучістю — очі, які бачили занадто багато, і обличчя, на якому тепер не залишилося сліду колишніх сумнівів. Вона знала, що дорога попереду буде небезпечною, але вона не була одна — її команда, її власний досвід і навіть... Хіллер, яким би суперечливим був цей союз, — все це стояло на її боці.

Вона не могла дозволити страху здобути гору. Згадуючи ті моменти, коли Хіллер був поруч - ті моменти, коли він врятував її, коли вона відчувала його подих у своєї щоки, - Лілі усвідомлювала, що їхні зв'язки були глибшими, ніж просте протистояння копа та злочинця. І тепер цей зв'язок був її дороговказом, її єдиною надією зрозуміти, що ж відбувається насправді.

Лілі вийшла на вулицю, відчуваючи, як дощ, що мрячить, падає на її обличчя, надаючи прохолодне відчуття реальності. Вона вдихнула на повні груди вологе, злегка затхле повітря міста, насичене запахами бетону, бензину та далеким гаром нічного світу Вальхейма. Далеко на горизонті миготіли червоні вогні, і вона розуміла, що там, серед цих тіней і неону, чекає її новий виклик.

Вона заплющила очі на мить і згадала ту коротку мить, коли Хіллер був так близько, що вона могла б просто простягнути руку і торкнутися його. У цьому контакті, у його несподіваному поцілунку, було натяк на те, що між ними могла бути інша історія. Але Лілі не могла дозволити собі розкіш мріяти про це - вона знала, що в їхньому світі слабкість стає причиною смерті.