Marta Nahanda - Постукай в мої двері , Marta Nahanda

— ти ... — замовкла Марта, коли побачила Алекса, — прийшов. Обирай свою смерть. Мені проїхатися по тобі своєю машиною чи застрелити з вогнепальної зброї? Чи ножем зарізати?
— Марта, спокійно. — заговорив Алекс. 
— спокійно? Як я можу бути спокійною? — говорила дівчина махабчи руками. —Ти зрадив мене, кинув, як ганчірку. А саме найгірше  кинув, коли найбільше потребували всі. Не тільки я. Твоя компанія, Алексе. І бути спокійною? Алексе, ти зі всіма погано вчинив . І чекаєш, щоб тебе зустрічали з обіймами. Ну вибач, але в мене і всіх нас є гордість. Якої у тебе немає, — у подруги почали текти сльози на щоках. 
— ти маєшрацію, як ніколи. Я був змушений. Це крайні міри були. 
— які міри? — підвищила голос Марта, —говори, говори НЕГАЙНО, - розбила дівчина вазу.
— тобі загрожувала небезпека. Я не мав права ризикувати і робити вигляд що нічого не відбувається. — відповів Алекс на відміну від моєї подруги він був спокійний. 
— мені небезпека? Це просто смішно. Ти себе чуєш? Я можу сама себе захистити. І ти, — Марта тикнула пальцем йому в груди. А на обличчі було лише розчарування, ні сліз, які були два роки назад, —  це прекрасно знаєш. Я захищу всіх. Усіх. Чуєш? Крім тебе. Крім тебе, Алексе
— тебе тоді з Лільою викрали. Не страшно було?
— мені ні, Лілі та, тому ми врятувалися самі, якщо забув. Якби була сама можливо втекла так, щоб помітили.
— ти розумієш, це все справи Борьки. І якщо ти намагатимешся повернути бюро, то пожалієш.
— я, ні про що не пожалію і зроблю те,  що планую, — в сенсі планую, що Марта задумала?
— планую? — почувся голос Вероніки за моєю спиною. Я обернулась і побачила подруг, свого зятька та прокурора Дениса. 
— що відбувається? — запитала у мене моя сестра Ліля.
— Алекс з'явився. — відповів замість мене Дмитро. 
— і до добра, це не призведе. — прокоментувала Софія. 
Алекс: я тебе прошу не дій самотужки, добре? — просив Алекс доторкнувштсь до Мартиного плеча, але дівчина тут же скинула його руку.
— я давно не сама, Алексе. І не дію сама, колись.  
— пані архітектор, — втрутився у їхню розмову прокурор Денис 
— пане прокурор, — відповіла Марта Денисові.
— я знайшов. — вказав на темну синю папку, яку він тримав у руках.
— чудового новина. Ходімо. Все готово? — сказала дівчина по дорозі до кабінету Бориса. 
— так, інакше бути не може.— посміхнувся Денис.  Ого. Він посміхнувся. 
— ти поясниш? — запитав Алекс. 
—  тобі ні. — так, Марат. Удар нижче пояса, — Вийди, зараз же. — твердо сказала Марта Алексу.
— акціонер. — стверджував Алекс.
— ти був ним. Як ми з Мією.... , — Марта зупинилася вдихнула на повну силу і продовжила, — А тепер вийди. Я повертаю нам з Марусею акції, а тобі ні. Забагато ти натворив, — дівчина зайшла в кабінет Борьки. Я побігла за нею. Що твориться? — Борька, збирай речі. На два роки тебе вистачило.
— що ти говориш? Вийди і не нервуй мене. — махнув рукою Борис.
— Колесніков Борис Іванович, вас затримано. Ви підозрюєтесь в серйозних махінаціях. І викраденні людей. — сказав прокурор Денис своїм тоном прокурор. 
— він ще і викрав нас? — Марта накинулася на Борьку. Я не знаю звідки тут взявся Алекс, але він відтягнув її від Борьки, — пусти мене, — кричала і била дівчина кулаками Алекса.
— кому ти допоможеш, якщо вб'єш його? — тримав Алекс Марту за зап'ястя. 
— собі, — сказала Марта.


* * * 

Ми вже, як годину стоїмо біля закритого дефендеру в середині, якого сидить Марта. І мовчить та дивиться в одну точку. 
— відкрий ці двері. А то розіб'ю вікно. Я не жартую. Бо це не смішно, — муштрувала Ніка.
— він все зіпсував. — нарешті промовила два слова Марта. 
— заговорила нарешті! — підняла дві руки вгору Софія. 
— що ти зробила? Тобто,  що це було у кабінеті? — запитала Ніка.
—  повернула компанію. Нам з Мією. Тепер ми повноправні акціонери арт лайф. 
— а Алекс? — поцікавилася Ніка.
— А що Алекс? Ідіот і боягуз. Хіба ви не хотіли помститися? І йому акції я надавати не буду. Зрадник є зрадник. 
— але не бити при поліції та стількох людях. — так, Вероніка повністю має рацію. 
— знаєте, що я зараз хочу? — запитала Марта.
— що? — поцікавилася я.  
— напитися і танцювати в клубі до шостої ранку. Єдина мрія, яка не здійснилась... — зітхнула Марта.
— мені ідея подобається. — сказала я. 
— застрибуйте. — сказала Марта, — Алло, пане Сергію, потрібно буде забрати мене. Я скину адресу коли подзвоню приїдете, окей. 
— Водій замовлений. І ніякі чоловіки не будуть нас забирати. З клубу. — це Ліля натякає на Дмитра. 

Ми приїхали почали спочатку випити. Спочатку було вино. Потім ми танцювали у такті музики танцювали до тих пір поки не втомилися.
— бармене текілу, — підійшла Марта до барної стійки. Випивши по стопці ми повернулися до танців. 
—  цього разу віскі, я хочу віскі. — сказала бармену я.
І тут віскі стукнуло в голову. Я вирішила, що танці на столі чудова ідея та почала танцювати. Але це не була чудова ідея. 

Шапаренко 

— обов'язково в цей клуб? І обов'язково напитися? — звісно Алекс не хотів йти в той самий клуб, де знаходиться Марта.
— Алексе, закрийся. І не ний.— сказав Міша. 
— дівчата відпочивають і ми теж. — сказав я тримаючи двома руками кермо.
— здається, дехто занадто захопився відпочинком. — сказав Михайло,  коли ми зайшли у клуб і побачили танцюючих дівчат.
— офігіти, то Мія? — сказав Дмитро, —На столі танцює? — що? Я подивився у сторону, де вказав Дмитро і побачив, як вона танцює. Боже, мій я не знаю, що сталося але це мені подобається і коли я помітив, що на неї дивляться занадто багато чоловіків. Я відчув.. ревнощі? Ні. Я не ревную. Вона тільки фіктивна дівчина.  З чого б це мені її ревнувати.  
— що ти робиш? — підійшов я до столу на котрому танцювала Маруся.
— О, коханий наречений, прийшов, — коханий наречений? Нічого собі.
— ти п'яна? —запитав я. Дурне питання. 
— а ти думав, що я в тверезому стані б вилізла на цей стіл і танцювала б? — подивилася Маруся на мене таким поглядом, що моє серце забилося сильніше. 
— звісно б ні. Злазь давай. — наказав я.
— не хочу, — так це буде важко. 

Маруся 

— чого ти вчепився злазь та злазь. Я. Не. Хочу. Ясно? — твердила я Колясику вже п'ять хвилин. 
— ти догралась, — догралась? Ні поки, що ні. Микола Шапаренко виліз на стіл та обійняв мене за талію обома руками. 
—  коханий, що ти зробиш?  
— я говорив, що ти догралась?
— не розу... — Микола поцілував мене, я мало не впала, але Микола мене втримав. Він так сильно вимагав, щоб я відповіла і я не втрималась і поцілувала хлопця у відповідь. Коли поцілунок закінчився ми обидва сильно дихали. Наше серцебиття билось в один ритм та темп. І тут нашу романтику зіпсували журналісти. Як завжди. Ненавиджу їх.
— пане Шапаренко, ваше кохання з Марією неймовірне, прокоментуйте коли буде весілля? 
— чорт їх сюди приніс, — пробурмотів Микола, — Ходімо, — Він взяв мене за руку і повів на вулицю до його машини.
— де ти мене ведеш? — вирвала я свою руку з його лап.
— Марусю, заради бога сідай в машину. — благав мій зять Дмитро. 
— ні, я хочу назад. В клуб. Мені так сподобалося з тобою цілуватися, я хочу ще. — благала я. Але мій наречений не продовжив цілуватися, а вів мене до свого мерса. Гнида. Вошива.
— давай сідай, ну ж бо. Послухай Дмитра він говорить толкові речі. Я тобі це нагадаю завтра вранці, — сказав Микола Шапаренко. 
— звісно,  нагадаєш. 

Ранок наступного дня. 

— О боже, як голова болить, — схопилася я за голову.
— прокинулись? — Я не помітила, що біля мене спали Софія і Ніколя, — що ви зранку такі? Тримайте воду і таблетки від голови. — Марта поставила на тумбочку графін з водою склянку та пластинку таблеток від голови. 
— як таке буває ти більше випила і як огурчик та симптомів сп'яніння немає. Це якась дискримінація. — сказала Ніка. 
Правда завжди так, кожного разу коли ми випиваємо зранку в неї ні голова, болить ні регати не хоче, що за дискримінація?
— це дискримінація. Я навіть не пам'ятаю, що я вчора робила і скільки випила. — сказала я. 
— і я, — підключилася до мене Софія. 
— боюся признатися я так само. — сказала Ніка. 
— розказати? — запитала Марта. 
— розкажи. — сказала Софія. І Марта почала свою розповідь.
— Оксана, ти вчора сумкою била прокурора і кричала, як ти міг сучий син і нас вигнали.
— значить я нічого не натворила, — я видихнула. А то я боялася, що щось витворила.
— до тебе черга дійде. Шкарпетка сам приїде і розкаже. — оха.
— його ще тут бракувало. — буркнув я.
— Ти, Софіє, вчора сказала Артему, що ви розійдетесь через нього. І всьому винен лише він. Плюс била бідного кулаками.
— я це зробила? — здивовано запитала Софія. 
— це не гірше. Вероніка, сиділа спокійно пила текілу потім танцювала поки не підійшов Міша. Хотів з нею потанцювати вона відмовила і вилила на голову текілу цілу бутилку.
— так йому і треба. — зраділа Вероніка. 
— хто так в двері гримає? Руки поламає.
— а ось і Мії коханий прийшов, — сказала Марта. 
— який коханий до біса? — сказала я зарізким тоном ніж очікувала.
— ти так вчора його називала. — я не могла цього сказати, — Ти саме більше всього витворила зі всіх, — о господи. Марта пішла відчиняти двері і я почула про, що вони говорили
— не пам'ятає? запитав Микола у Марти, коли вони стояли у коридорі. 
— думаю, ти розкажеш Їй. — сказала Марта, — Давай йди, — Він зайшов до вітальні, там де ми сиділи.
— о, злодій футболіст привіт, — привіталась я.
— а чому не коханий ? — О господи. 
— Шапаренко, ти прийшов познущатися? 
— прийшов нагадати тобі, що ти витворяла вчора. 
— я все прекрасно пам'ятаю, — збрехала я. Я так прекрасно пам'ятаю,  що пам'ятаю момент,  як пила текілу. 
— навіть, як ми цілувалися на столі? — він ж це тільки,  що придумав. Так?
— що? — я відкрила рот від шоку і закрила його рукою, — Цілувалися? — Надіюсь, що я не перша його поцілувала, — на столі?
— навіть, коли я хотів відвезти тебе додому, то ти не хотіла їхати, а хотіла зі мною цілуватися. 
— о господи, я це дійсно сказала? – тепер я закрила обличчя обома руками. 
— та, ні твоя сестра, яка одружена на моєму другові. До речі, Дмитро перший помітив, як ти витанцювуєш на столі.
— я ще на столі танцювала? Господи куди сховатися, щоб не бачити цього позору. — нила я.
— ух ти, який ракурс. Марусю, дивись, — Оксана простягнула мені телефон, — Вибачте, що перебила вас, — І в телефоні побачила фото. Краще б не бачила.
— ось підтвердження того, що я говорю правду. — сказав Шапаренко. 
— я не могла цього зробити в тверезому стані, — хитала я головою.
— вірно, ти зробила це у п'яному стані.— промовив Микола. 
— ненавиджу журналістів. 
— прошу не ображати мене. — сказала Ніка. 
— та тебе я обожнюю. Чому вони лізуть куди не треба?
— це їхня робота, Марусю. — сказала Марта. 
— може подати в суд би не лізли в моє особисте життя? — задумалась я. Ну а що як ідея? Мені набридло,  що всякі папараці,  жовта преса вмішуються у наші життя.  
— ніби це їх зупинить, — сказав Микола. І він мав рацію. Навіть якщо у них буде заборона про наближення до мене на 50 метрів вони всеодно будуть це робити.
— це все через тебе, —  я почала бити Миколу подушками.
— заспокійся, досить бити мене подушками. Йди в душ і вдягайся поїдемо кудись. — наказав пан футболіст. 
— мене голова болить і нікуди я з тобою не поїду. — підперла руками свої груди 
— боїшся зірватися, що поцілуєш мене? — Микола Шапаренко вирішив взяти мене на слабо?
— що? — я не боюсь і доведу це, — Я зараз, дай мені півгодини.
І пішла в душ та змила вчорашній позор. Тільки ти Марусю, таке могла зробити. Як можна було сказати, я хочу з тобою цілуватися. Ну що за каторга мені. Коли виходила грала пісня Голубенка знову. Як ця пісня нагадує Софію і Романа, але це минуле зараз є лише Софія+Артем. Виходячи з кімнати підспівувала
— і ти писала знову, і зранку до ночі. Я знаю як ти хочеш побачити очі. Не видаляєш номер і фото зі мною, — підспівувала я .
— та ти народжена бути співачкою. — прокоментував мої співи Микола.
—і ти писала знову, і зранку до ночі. Закрийся, Шапаренко 
— виходимо, Маріє.
— так, я сумку візьму.
— я візьму. Яка з них? - Чоловік пальцем на поличку на якій лежали сумочки.
— сама найменша, — Він взяв у руки сумочку від Луї вітон. 
— що за сумка? Вона ж маленька. Як в ній щось можна носити?
— дай сюди Микола, — я взяла накинула сумку на плече і ми вийшли з квартири. Під'їхали ми до багатоповерхівки. Вікна були скляні.  Двері були кругові. Теж скляні. 
— куди ти мене привіз? Що це за багатоповерхівка? — сказала я коли ми вийшли з машини.
— ми будемо тут снідати. — сказав Микола коли ми зайшли у середину будівлі. 
— на якому поверсі?
— останньому, там ресторан.
— я не піду. — зупинилася я,  коли ми були біля ліфтів.
— чому?— хлопець подивився на мене,  як на ідіотку.
— я боюся висоти, — збрехала я.
— серйозно? Могла попередити.
— а міг запитати. Я не піду туди.
— там нічого страшного з тобою буду я
— тим більше не піду, — хлопець взяв мене за руку.
— ходімо, нічого страшного немає. Боятись немає сенсу. Ну ж бо. 
Не вийшло. Він так дивиться на мене. Аж ніяково стає. Коли торкається мене, то мурашки проходять по всьому тілу. Чому моє тіло, так на нього реагує. І постійно хоче, щоб він торкався мене. Хоче чути його голос. Що зі мною відбувається?
Ми піднялися ліфтом дійсно було дуже високо. Страшно. Хоча я не боюся висоти. Ми замовили кави та салат з морепродуктів. 
— смачно дуже. — сказала я коли доїдала салат.
—не хочеш мене поцілувати ? — запитав футболіст. 
— не хочу.
— вчора ти по-іншому, говорила.
— вчора була не я. Демон в мене вселився. Той демон, що колись обожнював тебе. А зараз це пройшло. Ти показав себе з справжньої сторони.
— і з якої? — поцікавився Микола. 
— самозакозаний, егоїст, самовпевнений. Не думаєш ні про кого тільки про себе.
— скільки «приємних» слів про себе почув. Дякую, тобі Марусю. — Я нічого йому не відповіла і продовжила їсти свій салат. 
— відвези мене в офіс. — сказала я, коли закінчила з їжею.
— ти зараз серйозно?
— так, робота не чекає.
— добре, ходімо, — Ми приїхали до офісу. 
— я далі сама, — сказала я, коли ми прийшли до дверей мого кабінету.
— ні, я тебе проведу, — куди ще можна мене провести? Господи. 
— вимітайся звідси зрозумів? — чулися крики з сусіднього кабінету.
— це що там коїться?— запитала я у Миколи. Він махнув головою і підійшли до кабінету Марти. Оскільки,  він був прозорим, то вони мали б помітити, що ми стоїмо і все чуємо.
— це моя компанія теж, — говорив спокійно Алекс. 
— де документи? Я їх не бачу. Так, що забирайся ГЕТЬ. Геть клята гвойда.— а моя подруга не буда спокійною. 
— вона назвала його хвойдою? — прошепотів Микола.  Я кивнула головою,  бо Олександр продовжив. 
— це я гвойда? — обурився Алекс.
— запудрюввти мені мозги. — він і справді таке робив? — І при тому вести стосунки з іншою. Ти огидна людина. Іди звідси. 
— що таке? Чому ви сваритеся, як одружена пара? — сказала я, коли ми вже не в терпіли і зайшли у кабінет подруги.
— О, ти вже приїхала. Я думала, що шкарпетка забрав тебе на цілий день. — сказала Марта. 
— не витерпів б. Мене і на цілий день? 
— тебе я готовий терпіти цілу вічність. — промовив Микола. Здається,  мене почало нудити від цих слів. 
— Колясику, а не пішов ти на своє поле.
— ти маєш рацію, а то забагато тебе в моєму житті, — з цими словами Микола Шапаренко вийшов з кабінету.
— ні, ну це  нормально. Сам запропонував, а потім тебе забагато в моєму житті. — обурювалась я. 
— це любов. — тут вона нагадала мені Софію.
— я краще піду попрацюю. — попрямувала я до дверей. 
— так, так, так завжди тікай, Марійко, — у моїй руці задзвонив телефон і це був Микола. Що він хоче? Він ж тільки, що вийшов.
— слухаю, ти тільки що вийшов.  Що ти хочеш у моєї прекрасної душі, демоне?
— привіт, коханнячко моє, — сказав милим голосом Микола 
— що?
— я тут внизу вашого офісу. І мої фанати хочуть з тобою фото. — про що він говорить?
— які фанати? Яке фото? Скажи, чесно ти здурів?
— ага, від твоєї краси. — о господи.  Здається мені доведеться спуститися.
— від цих слів аж підтошнювати почало. — сказала я йому у трубку.
— я тебе чекаю, — знову цей милий тембр його голосу. 
— зараз спущусь, — Я вийшла на вулицю. І побачила дівчаток - фанаток, яким  приблизно 18 - 23 роки, — що відбувається? Це твої фанати я б сказала фанатки. Які залежні від тебе. Здається, зараз закидають мене тапками. — прошепотіла я Миколі.
— чому? — поцікавився Микола. 
— бо я твоя наречена, Шкарпетка, — Хлопець різко обняв мене за талію двома руками.
— ти маєш рацію. Наречена.  - І поцілував. Так пристрасно. Навіть я так його не цілувала. І я звісно не стрималась і поцілувала у відповідь. Ну люблю з ним цілуватися. Єдине, що я в ньому люблю і все більше нічого.
— ходімо, -  взяла за руку і повела його в свій кабінет. А там була Марта і ходила від вікна і до дверей. 
— де ти ходиш? Казала будеш працювати, а сама пропала, — показала пальцем на наші переплетені пальці, — ви що зустрічаєтесь по-справжньому? — у Марти була посмішка на всі 32 зуба.
— ні, ти що я і він ніколи. — вирвала свою тендітну руку з лапи Шапаренка. 
— А цілуватися ти зі мною любиш, — я навіть не помітила, як дівчина зникла.
— я не люблю з тобою цілуватися.
— так, так, я повірив, — він знущається.
— Марусю, як ти могла? — звідкись з'явився мій колишній. Що і як я могла?Артур, любов  чи помилка? Сюди підходить варіант помилка. Скільки разів він підкатував і скільки я дозволяла йому. Була дурна. Але зараз ні. Зараз я Наречена Миколи Шапаренка. Його немає...