Умберто Еко - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко

Науку рятують

від учених

Обговорення і критика теорії Коперника

Аргументи

Коперника

Якщо нове уявлення про географічні кордони люди сприйняли без особливих заперечень, то з нововведеннями в астрономії ситуація склалася геть інакша. Звичайно, сприйняття нового погляду на земну поверхню вимагало часу, і навіть учені не поспішали змінювати свою думку й відмовлятися від усталеного бачення Землі; нові знання співіснували зі стародавніми доктринами (які вже давно втратили актуальність) протягом десятиліть: непридатні для життя людей кліматичні пояси, карти Птолемея (ІІ ст. н. е.), де Африка поєднувалася із Terra Australis (Південною землею) і де не було Америки, зате був потойбічний світ у Південній півкулі. Географічні відкриття сприймалися швидше завдяки теорії, яка суперечила настановам таких авторитетних вчених, як Арістотель (384—322 рр. до н. е.) і Птолемей, але не суперечила здоровому глузду: безліч разів повторювалася теза про те, що якщо Земля рухається, то той, хто запустить стрілу вгору, не матиме потреби її шукати. Водночас як можна було сприймати всерйоз теорію про те, що не Земля є цент­ром системи, а Сонце, навколо якого також обертаються інші планети, якщо раніше спостереження за небом проводилися лише неозброєним оком і без допомоги різноманітних приладів? Сам Коперник доклав чимало зусиль, аби сформулювати свої гіпотези. По суті, його досягнення — це результат дедукції, що базувалася на вивченні стародавніх текстів та понять нової гуманістичної науки філології, яку Коперник вивчав у Болонському університеті. Таким чином він створив власну теорію, котра, однак, не надто сприяла необхідності дивитися на саме небо. Відповідно до цього, його Всесвіт є не нескінченним простором, а globosum (шароподібним) і оточеним сферою з нерухомих зірок, яка «перша і найдальша з усіх та містить у собі себе саму й багато інших речей» (книга І, розд. ІХ). Першою планетою всередині цієї сфери є Сатурн, «який робить повний оберт по сфері за тридцять років»; за ним іде «Юпітер, що обертається за дванадцять років; потім Марс, який обертається за два роки. Четвертою серед планет […] іде Земля, якій на повний оберт потрібен один рік і навколо якої епіциклом рухається Місяць. На п’ятому місці перебуває Венера, що обертається за дев’ять місяців. Шостим, нарешті, йде Меркурій, роблячи коло по своїй сфері за вісімдесят днів. Усередині розміщене Сонце: що ще могло б краще освітлити цей храм, як не Сонце, котре водночас освітлює все навкруги? […] Таким чином, немовби сидячи на прекрасному троні, Сонце керує родиною із зірок, які його оточують».

Рух планет

По суті, бачення космосу Коперника не надто відрізняється від моделі Птолемея. Звичайно, Земля тепер робить оберт не лише навколо своєї осі, а й навколо Сонця, і головні елементи системи описані геть по-новому. Однак, як зауважив видатний французький вчений Александр Койре (1892—1964), сучасна астрономія досягла певного прогресу, відкинувши певні принципи Коперника: «Спочатку ми відмовилися від основної ідеї про однаковий рух планет, а потім і від ідеї про циклічність руху зірок», як і від думки про те, що Всесвіт має центр і його займає Сонце. Натомість інший астроном, Джон Людвиг Еміль Дрейер (1852—1926), зазначив, що система Коперника видається «доволі розвинутою для того часу, і сам вчений провів дуже кропітку роботу, так довго спостерігаючи за небом». Завдяки діяльності датського астронома Тихо Браге (1546—1601) і особливо Галілео Галілея, що використовував зорову трубу для спостереження за небом (її винайшли, почувши про пристрій, де дві лінзи розташовані на різній відстані і яким голландські моряки послуговувалися, аби бачити кораблі, що перебувають дуже далеко), було проведено низку досліджень. Пізніше на їхній основі Галілей написав трактат Sidereus nuncius («Зоряний вісник») (1610 р.). Також ученим було виявлено чотири супутники Юпітера і плями на Місяці, а фази Венери підтвердили достовірність ідей Коперника і водночас сприяли формуванню абсолютно нових уявлень про Всесвіт.

Тихо Браге

Перший тривожний дзвіночок для гіпотез Коперника пролунав від протестантів. Вже Мартін Лютер (1483—1546) в одній зі своїх «застільних бесід» різко висловився про того «нового астронома» з його базіканням про рух Землі. «Цей божевільний хоче перевернути астрономічну науку з ніг на голову. Але, як написано у Святому Письмі, Ісус Навин наказав зупинитися Сонцю, а не Землі».

У свою чергу Філіпп Меланхтон (1497—1560), учений і великий шанувальник робіт Сакробоско, у праці, присвяченій доктринам фізики, звинуватив Коперника у «браку чесності й гідності» через його безглузді теорії, які суперечать усьому, що сказано у Святому Письмі.

Революція Коперника і її засудження католицькою Церквою

Авторитет

Біблії

У коментарі до Книги Буття Жан Кальвін (1509—1564) задався питанням: «Та хто наважиться поставити авторитет Коперника вище за Духа Святого?» Однак у реформаторських Церков не було інструментів впливу, достатньо ефективних, аби подолати ідеї Коперника. Зате вони були в Римської Церкви. Цей інститут не одразу почав протистояння з польським астрономом, і католицькі священники навіть обговорювали можливість ввести в оману Галілея, сказавши, що Папа Римський визнає його теорію. Справи йшли по-різному; можливо, сам перехід від гіпотез до теоретичних положень, який відбувся завдяки дослідженням Галілея, призвів до того, що у 1616 р. Свята інквізиція виступила з критикою теорій Коперника й оголосила їх несумісними з доктринами католицької Церкви.

Одразу постає питання, чому космологія у Книзі Буття не заборонила прийняття системи Птолемея. Тексти Святого Письма вважалися фундаментальними для віри, хоча вони містили окремі рядки, де не йшлося прямо про рух Сонця чи стійку позицію Землі, зате вони могли бути інтерпретовані як засоби виразності для більшої зрозумілості — за тими самими критеріями, за якими у Біблії говориться про руки чи ноги Господа і про каяття. По суті, система Коперника спричинила справжню революцію у відносинах між людиною, Всесвітом і Богом. Відтоді як Земля стала, як і всі інші, планетою, описане у Книзі Буття перестало відігравати настільки важливу роль і почало сприйматися радше як алегорія. Якщо Земля виявилася лише однією з решти планет, то й історія про людське падіння й спокуту може бути поставлена під сумнів,