Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

У руках Вічі були листівки розшуку.

"Безжалісний Хьюго", "Маллідонський м'ясник", "Венрум Невловимий"...

— Венрум. Це ж той, хто нам потрібний? — дівчина звернулася до рисі і та підтримуючи рявкнула. На листівці було намальовано обличчя молодої людини, з коротким волоссям, густими вусами і прикритим лівим оком. У його погляді не читалася спрага крові, жадібність, чи хоча б гнів. Він усміхався. "Впіймати тільки живим" врізалося у вічі дівчини.

— М-да, роботи багато. Хоча б знаємо як виглядає, залишилося лише знайти. Половина справи вважай зроблена! — рішуче вигукнула вона.

Як тільки Вічі викинула папірці, то помітила, що на звороті ще щось написано, але вітер встиг умикнути папірець раніше руки дівчини.

— Прокляття, Рішо, спіймати! — скомандувала дівчина і кішка блискавично почала переслідувати папір, що танцював на вітрі.

Розштовхуючи людей, застрибуючи на ящики, лавки, перестрибуючи перехожих, рись не щадила навіть свою господиню, яка щосили намагалася не впасти з тварини. І ось, з черговим стрибком, Ріша схопила папірець своїми іклами, і приземлившись на лапи, вдоволено подивилася на господиню, яка вся хиталася, а в очах все помутніло й миготіли зірочки.

— Д-дякую. — Вічі почухала під щічкою кішку і взяла вже кілька разів смяту та порвану листівку.

"Якщо хочеш свободи, чекаю тебе в таверні "Продажна рибка". Час до заходу сонця." Казав напис на звороті листка.

— Що... — її монолог перервала долонь, що міцно схопила руку дівчини, від чого та здригнулася і знову впустила папірець, який цього разу вже відлетів у недосяжність.

— Гей, ти, притримай свого звіра, дивись скільки неприємностей наробила! — висока людина середніх років у довгій кольчузі та синьо-жовтому вафенроку з напівсферичним шоломом на голові кричала так, ніби його самого мало не придавила череда коней.

— Вибачте, я не хотіла на робити неприємностей. Просто, тут листівка... — одночасно налякано і винувато почала виправдовуватись ферарія.

— Дивись, без дурниць у цьому місті. Я тебе запам'ятав, ще раз на очі потрапиш і у в'язницю, як мила підеш! — не зменшуючи тону, відповів страж.

 — Ще раз вибачте. — Вічі схилила голову. Цього разу людина лише хмикнула, відпустила руку дівчини і пішла заспокоювати постраждалий народ.

— Звідки мені було знати, що тут їздять не так, як у селі... — невдоволено пробубнила вона. — Гаразд, Рішо, ходімо шукати цю таверну. Знати б ще що це. Запитаємо народ. А ти, більше так не роби.

— Ньр'яв! — вирвалося, як знак розуміння від рисі.

На цьому друзі почали тримати свій шлях у глиб міста.

Деякий час вони просто блукали вуличками міста, зрідка запитуючи, де знаходиться якась "Продажна рибка" на що, від порядних людей отримувала косі погляди, і навіть грубості. Багато перехожих навіть не спромоглися вислухати ферарію, і стійко ігнорували її.

А потім пішов дощ. Міріади дощових крапель за лічені хвилини накрили все місто, з'єднуючись в струмки, що стікають з дахів на нерівні вулиці, утворюючи подібну гірську річку.

Злякавшись цього явища, дівчина поспішила під укриття, вже вся намокша до нитки вона встала під навісом і тремтіла від холоду. Однак, через кілька хвилин споглядання, вона побачила щось прекрасне в такому похмурому, сірому видовищі падаючого дощу з неба, яке обволікали темні хмарами. Краплі з силою били по вікнах будинків, черепиці дахів і по тканинних навісах, через що Вічі не відразу почула, як її хтось кличе з темного і вузького провулка.