Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

Так і пройшов перший день шляху. Дівчина розклалася на спальному мішку, який їй позичив капітан і почитуючи книгу при свічках вона провалилась у море своїх фантазій.

На ранок дівчина прокинулася від сильних ударів по бортах корабля. Посудину гойдало так сильно, що деякі предмети трохи каталися по столу або підлозі.

У каюті самого Боба вже не було. Шум хвиль перебивав навіть внутрішній голос і здавалось, що на кораблі нікого більше нема. Цікавість та страх все ж таки змусили Вічі визирнути зі свого напівтемного приміщення.

Варто було їй висунути голову, як в обличчя тут же вдарив морський бриз. Сильні, чорні хвилі влітали в корму корабля, нахиляли його вправо, вперед, вліво. Солоні краплі літали по всій палубі, як при дощу, роблячи поверхню мокрою, підступно слизькою. 

Зробивши кілька кроків уперед, дівчину почало кидати разом із кораблем на всі боки, поки вона не зачепилась за лівий борт.

— Невже цей шторм уніс усіх членів команди у море? — стурбовано запитала у Ріші дівчина.

— Це ще не шторм, дівчинко! — крикнув якийсь матрос до Вічі, яка заплющила очі від пекучої солі. — Не варто боятися моря, інакше воно справді стане злим.

— А? Дякую за пораду. Але що ж зараз із морем тоді?

— Це вдача. Впіймали сильний попутний вітер. Мчимося хвилями на великій швидкості! От такого нас перевернути не повинно, але все ж таки, я розслаблятися не раджу. Ну а ти, як пасажирка, спостерігай за цими краєвидами. Зараз найкрасивіша частина подорожі лівим бортом. — посміхаючись, пояснював матрос, а потім почав підніматися по щоглі.

І справді, сірі гори вздовж берега закінчувалися бурхливим водоспадом, який майже фонтаном виплескувався з надр скель, створюючи при цьому нову річку, що впадає у велике озеро за обрієм.

Від виду працюючого матроса та дивовижного краєвиду, на душі дівчини полегшало, придивившись, можна було і побачити інших членів команди, живих та працьовитих.

Весь наступний час минув без особливих проблем. На вечорі дядько Боб намагався пояснити дівчині звичаї міських людей та негласні правила, яких слід дотримуватися, але її більше цікавили слова пісень, що долинало від веселих та п'яних матросів на палубі нижче.

Третій день був ще більше активним ніж минулий. Команда готувалася до прибуття до порту, всі мали підвищений настрій, вони з ентузіазмом виконували поставлені задачі, та майже ніяк не звертали на Вічі уваги. Інвентаризація в трюмі, вічні уточнення паперів з капітаном та морські птахи, які все частіше почали зупинятися на кораблі. Аж поки на березі не почало виднітися саме місто.

Високі кам'яні причали, десятки прагнучих до небес щогл, на яких прапори буквально виривалися від різких поривів вітру, з-за горизонту, на півдні насувалися важкі, темні мов дим від пожарища дощові хмари і вони помітно наближалися до міста.

Корабель заплив у док, пришвартувався і команда почала розвантажувати свої товари. На березі на них уже чекав поважного вигляду гном, із листом і пером у руках, а за ним ще цілий загін варти та порожній візок, заряджений чотирма кіньми.

— Вічі, на жаль, тут наші доріжки розходяться. Далі мене самого завалять справами, тому, тримай, цього має вистачити на пару днів. — до дівчини підійшов Боб і поклав руку на її плече, а у другій простяг невеликий гаманець із грошима.

— Дякую, але я не хочу теж бути винна, навіть вам. Я впораюсь. Ще раз дякую, що підвезли. Ріша, за мною. — ферарія вискочила з-під хвата людини і вибігла по підмостку на пристань, а там вже пробігла повз дивовижного поважного пана. Як і Ріша, що завжди хвостиком слідувала за господинею.

Однак вони швидко зупинились на вимощеній кам'яній підлозі величезного міста, заплутані одним лиш видом. Навіть із портового майданчика вже було видно, наскільки це гігантське і не схоже на село село. Різні люди та гноми постійно поспішали кудись, були чимось зайняті чи просто гуляли. Великі триповерхові будинки височіли над вузькими вуличками, і майже в кожному вікні бачилися тіні мешканців на фоні яскраво розмальованих стін. Різні верстви населення злилися у величезну різнокольорову річку плоті, центром доріг їздили карети і вози. Довго стояти та захоплюватися навколишнім світом дівчині не давали. Вона постійно відходила в різні боки, щоб не заважати проходу якихось важливих персон, простих вантажників і звичайним городянам. Ніхто з них навіть не привітався, тільки й було чути, що "Гей, піди з дороги!" або "Дивися куди йдеш!". Тут треба було завжди бути сповненим уваги, стежити за кожним кроком, дивитися на всі боки щомиті. Від такого ритму у Вічі заболіла голова, тому вона вирішила забратися на свого вихованця і пройтися трохи вглиб міста, щоб знайти місце, де можна перевести дух і звикнути до цього галасу. Голоси, що звідусіль долинають, якийсь робочий шум будівництва, гавкіт собак, скрип возів. У носі змішалися десятки незнайомих запахів, що так сильно контрастують між собою. Пил, квіти, піт, повітря між будинками було сперте і важке, перенасичене.

Однак увагу дівчини привернули якісь люди, що зібралися в групи та активно комунікували з оточуючими, розкидували якісь папери в натовп. Вічі вирішила підійти ближче.

 — Свіжі новини! Свіжі новини! Героїня Підгірного Царства, Клеора Могуча, була запрошена на імператорський бал, у саму - Гнісс! Також нагадуємо, що наші доблесні вартові розшукують небезпечних злочинців, будь-яка нова інформація про них допоможе у пошуку цих мерзотників, а за вкрай корисну інформацію передбачено грошову подяку! — Молодий чоловік, що стоїть на не великій сцені, в синьо-жовтому одязі зі знаком колосків на грудях, у пишному береті з пером, інформував натовп біля порту, а його помічники розкидували стоси паперів і ті, що підхоплювалися вітром, розліталися по всьому району. Кілька таких якраз прилетіло під ноги ферарії. Вона хотіла їх підняти, але пара перехожих уже встигла наступити на папери, проте це не завадило прочитати, що там написано.