Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

— І що це було? 

— Наш викладач із темної магії? — запитально протягнула, покосившись на неї.  

*** 

Розправивши плечі та здійнявши підборіддя, я прямувала в столову, не забуваючи вдивлятися в кожне бліде обличчя нечисті, що носилася по коридору. Моїм переслідувачем міг виявитися хто завгодно.  

Листи почали надходити ще тиждень тому, а я досі не повідомила про це Артура. Не хотіла його турбувати, а тим паче зараз, коли його життя нарешті повернулося до норми.  

Утім, мій терпець увірвався, і я не знала, що робити далі, адже відьма, що нам колись допомогла — мертва, а її душа знаходилася в цих клятих стінах. Разом ми щось придумаємо... Обов’язково придумаємо. Так було завжди. 

 Потягнувши на себе ручку дерев’яних дверей, увійшла в столову. Обвела просторе світле приміщення поглядом і зупинилася на усміхненому чоловікові, що захоплено щось розказував брюнетці. Вони сиділи біля вікна, і деколи нечисть, що проходилася вздовж щільно розташованих столів, штовхала брюнетку в спину, на що вона кривилася та спопеляла всіх навколо своїми грозовими очима. 

Я обійшла двох відьом із тацями в руках і присіла навпроти неї. Артур одразу припинив бубоніти, зиркнувши на мене невдоволено. Схилилася до його вуха та мовила приглушеним голосом, спостерігаючи, як обличчя дівчини розчервонілося від неприхованої злості: 

— Треба поговорити. 

— Ми знайомі? — вигнув брову Артур, і його смарагдові очі потемніли. — Дівчино, ви помилилися столиком. Чи ви місцева божевільна, що липне до самотніх чоловіків? 

— Зараз по ребрах отримаєш, чоловіче, — процідила до нього. Хочеш погратися? У цій грі ти ніколи мене не переграєш! Я поглянула на брюнетку, злегка всміхнулася та простягнула їй відкриту долоню над столом. — Я Орися. Будемо знайомі.  

Вона проігнорувала мій жест, натомість перевела світлі очі на Артура, німим поглядом запитуючи «Що за фігня?»  

Він потягнувся до пляшки з мінералкою, промочив горло й звернувся до мене своїм насмішкуватим голосом, який дратував мене в ньому найбільше: 

— Дорога Орисю, ставайте в чергу за їжею, бо сніданок скоро закінчиться, а таблетки від психічних розладів потрібно приймати саме після хавчику. 

— Мені хтось пояснить, що тут відбувається?! — зарепетувала брюнетка. Розмови, сміх та невдоволене бурчання нечисті припинились. Усі витріщилися на відьму, деякі підійшли ближче, нагостривши вуха, адже чекали хоча б маленької словесної перепалки.

Баби базарні! Злетілись як ворони на блискучі брязкальця. Нечисть ласа до негативних емоцій — для них це своєрідна розвага. А якщо почнеться бійка, зберуться півколом, принесуть попкорн і ще й ставки робити почнуть! 

— Це моя... — розпочав Артур, але я його перебила. 

— Майбутня дружина, — всміхнулася на всі тридцять два.

Артур закашлявся, постукав себе декілька разів по грудях і нагородив мене вбивчим поглядом. Відчула, як тіло наповнилося теплом від моєї маленької витівки. В якийсь інший день я проігнорувала б це. Те, як він удавав, що незнайомий зі мною, але в цю мить мені не до жартів. Я розлючена, втомлена і заледве сиджу на цій бісовій лавці через печіння в інтимній зоні!  

Клятий Давид зі своїм гігантським членом! 

Мою щоку обдало жаром. Я засовалася на лавці, уважно оглядаючи столову. Коли зіткнулася з темно-карими очима, мимоволі здригнулась і присунулася до Артура ближче. Давид сидів за сусіднім столом і прокручував ножа, тримаючи його за перемотане клейкою стрічкою руків’я, вістря якого увігнав у дубову поверхню столу. Брови чаклуна зсунулись до перенісся, а голова схилилася набік, доки очі, що й без того видавалися темними та дзеркальними, затягнулися пітьмою дужче. 

Я заворушила плечима, ніби намагалася скинути його липкий погляд.  

Згадала, як цієї ночі притискалася до його міцного тіла, як звивалася на ньому та відповідала на болючі поцілунки, і несподівано затремтіла від морозу, що пройшовся шкірою. Зараз Давид мене лякав, змушував усе всередині стиснутись, а серце на хвилинку зупинитись. 

Не дивись на мене. Не дивись! 

Артур помітив зміну мого настрою і злегка обійняв мене за плечі. Помітивши цей жест, очі брюнетки звузились. Вона гучно поставила свою склянку соку на стіл і підвелася з місця.  

Я відвела погляд від Давида, зазираючи в очі брата.  

— Воно нас знайшло, — боязко із себе витиснула, доторкнувшись до його теплої долоні. — Артуре, ця потвора зараз в академії, і я не знаю у кого воно вселилося.