Павло Коломієць - Невідоме Розстріляне Відродження

Та як сповнить чашу вкрай Поневолення відчай, Під свою народ музику З трону скидує владику! І сурма його луна Так, що вся журба мина. Тож і ми сурмим полями, Покінчивши з королями. Вірші за підписом Олександер Дамаскин (Дамаскін)
Вечір
Весіннє небо сіросиве клоччя Із вітром у мережку запліта… І чую я із нетрів спів пророчий, Що там, у нетрях, темрява зроста. Вона пливе на вицвілих зірницях, І холодком вечірнім обійма. Берези йдуть, красуні білолиці, У запахущий і п’янкий туман. І він іде – всевладний синій вечір, Щоб на дорозі вовком залягти. Щоб посвист вдаль послати молодечий, І потім нишком по дворах пройти. В туман хатки край лісу зодягнути, І утекти у гущу через сад… І стихне все… І гомону не чути, І тільки зорі, наче виноград. У золоті позаплітались грона І манять землю крізь серпанок хмар… Летять вітри на зоряні перони, І семафором їм – Волосожар! Ровесникам
Хай буде день один, як відблиск неба синій, Щоб нам, ровесникам, піти черев мости, Які показують дороги у долині, Куди за юністю, за радістю піти… Промчить травневий кінь, ударить в діл копитом, Чи вдягнеться в багрець пахучий листопад, —