Павло Коломієць - Невідоме Розстріляне Відродження

І раптом став, мов з переляку, Хитнувся, знов назад летить. — Лети й вертай сюди по знаку. — Це Дніпрельстан – титан стоїть! Доба стихійної робітні, Епоха мамутів пройшла, З індустріяльного новітні Колоси виникли кубла. Встають масиви Дніпрельстану. — Він не закриє сонце нам. Він сонце сам, як я погляну, Заводам нашим і ланам. Кармелюк
Кармелюк іде, Аж земля гуде. Хиляться дуби В крок його юрби, А як він ступа, Як сто пуд, стопа, Йде землею грім Попід ним, старим. Не старий ще він, Та на всіх один, Кличе, як у дзвін: – Нам чи їм – загин! І встають вони Рідних сіл сини, І росте загін. Ходить дібровою шелест і шум, Ходить народом і розпач, і сум. Гнуть свої спини великі й малі. Панська всіх ласка згина до землі, Праця селянська, шляхтянські лани, Тих у солдати, а тих в кайдани. То, як одна, запалала душа, Вип’ють усі із пожежі ковша, В голову вдарить нечуваний хміль. Дужче зросте, шаленіючи, біль, Схоплються руки за ніж і за дрюк, І поведе Кармелюк. Дві сурми
Славить, славить вся земля Самовладця короля, Славить вголос, нишком плаче, Низько хилиться тремтячи. Щоб не чувся часом плач, В короля на те сурмач. Засурмить сурма з наказу — Переможе Слава зразу.